Мольєр - Комедії

Ельвіра — жінка Дон Жуана.

Гусман — Ельвірин борейтор.

Дон Карлос

Дон Алонсо

— брати Ельвірині

Дон Луїс — батько Дон Жуана.

Франціск — старець.

Шарлотта

Матюріна

— селянки

П’єро — селянин.

Статуя командора.

Ла Вйолет

Раготен

— слуги дон Жуана

Добродій Діманш — крамар.

Ла Раме — бандит.

Почет Дон Жуана.

Почет дона Карлоса й дона Алонсо.

Примара.

Дія відбувається в Сіцілії.

Сцена являє собою палац.

Сганарель (тримаючи табакерку) . Що б там не казав Арістотель і вся його філософія, а немає нічого кращого за тютюн: це пристрасть усіх порядних людей, і хто живе без тютюну, тому й зовсім не варто жити. Тютюн не тільки звеселяє й очищає людський мозок, але й навертає душі на спасенну путь та привчає до статечності. Адже ж ви й самі добре знаєте, — тільки-но його нюхнеш, то так відразу й стаєш до кожного привітний та ласкавий, так тобі й кортить частувати ним кожного направо й наліво, де б тебе не носило! Навіть не чекаєш, щоб тебе попросили, сам поспішаєш назустріч чужому бажанню; отож немає сумніву, що тютюн прищеплює достойні и благородні почуття всім, хто його нюхає. А втім, годі про це, вернімося до нашої балачки. Отже, дорогий Гусмане, донья Ельвіра, твоя господиня, вражена нашим раптовим від’їздом, кинулася за нами навздогін, серце її, яке так запалив мій господар, кажеш ти, не змогло жити без нього, і вона рушила за ним, маючи надію розшукати його тут. Хочеш, я скажу тобі, що я думаю?.. Боюсь, їй буде кепсько відплачено за її кохання, з її подорожі до цього міста нічого путнього не вийде, і ви зробили б багато краще, коли б сиділи собі любісінько вдома.

Гусман.А яка ж тут причина? Скажи мені, будь ласка, Сганарелю, чому в тебе з’явилися такі лихі думки? Хіба ж твій господар відкрив тобі своє серце і сказав, що він до нас охолов і що саме це примусило його виїхати?

Сганарель.Ні, але я всякого багато надивився, тож трохи знаюся на таких справах, і, хоч він мені ще нічого не казав, я ладен битися об заклад, що до того воно йдеться. Може, я й помиляюся, а проте мій досвід все ж дечого мене навчив.

Гусман.Як?! Та невже ж отой раптовий від’їзд означає Дон Жуанову зраду? Невже він міг так тяжко вразити ніжну пристрасть доньї Ельвіри?

Сганарель.Ні, але ж він ще молодий, і йому бракує відваги…

Гусман.Така вельможна особа та щоб учинила таке паскудство?

Сганарель.Ат!.. Вельможна особа!.. Теж іще вигадав! Наче його вельможність може стати йому на заваді!

Гусман.Але ж святість шлюбу зобов’язує його…

Сганарель.Ех, бідний мій Гусмане! Друже мій, повір мені, ти ще не знаєш, що за людина цей Дон Жуан.

Гусман.А я таки, й не знаю, що це за людина, якщо він і справді вчинив таку підлоту; та я й збагнути не можу, як ото після такого кохання й такої неприхованої нетерплячки, після такого напосідання, такої сили обіцянок, ніжних зітхань та сліз, після всіх отих палких листів, жагучих запевнень та нескінченних присягань, після таких бурхливих поривань, нарешті, після такої шаленої нестями, яка довела до того, що навіть святі монастирські мури не перешкодили йому здобути собі донью Ельвіру, — не можу я, кажу тобі збагнути, як після всього того він наважиться зламати своє слово!

Сганарель.А мені зовсім неважко збагнути, і коли б тт знав цього молодця так, як, приміром, я, то й зрозумів би, що такий вчинок звичайнісінький для нього. Я не кажу, що почуття його до доньї Ельвіри змінилися, я цього ще й сам не цілком певний. Ти ж знаєш, що за його наказом я виїхав раніше від нього, і, відколи він сюди приїхав, він ще й разу зі мною не балакав; але, щоб застерегти, я мушу тобі сказати inter nos [1] Між нами (лат.) . , що господар мій Дон Жуан — це найлютіший лиходій з усіх лиходіїв, яких, коли носила на собі земля, скажений собака, диявол, турок, єретик, що не вірить ні в небо, ні в святих, ні в бога, ні в чорта, що ціле життя своє живе, як паскудна тварюка, як епікурейський кабан, як справжній Сарданапал, що затуляє собі вуха, аби не слухати християнських напучень, і вважає дурницею все те, у що ми віримо. Ось ти кажеш, що він одружився із твоєю господинею; повір, що заради своєї пристрасті він зробив би ще й не таке, — він міг би заразом одружитися і з тобою, з її собакою та з її кицькою. Взяти шлюб — для нього суща дрібниця! Цією пасткою він принаджує усіх своїх краль. Ого, що-що, а одружуватися він мастак! Чи то з панею, чи з панянкою, чи з міщанкою, чи з селянкою — йому те байдужісінько; і коли б я почав перелічувати тобі ймення усіх жінок, з якими він у різних місцях одружився, то не скінчив би й до вечора. Ти здивований, бліднеш від моїх слів, а проте це я лише в загальних рисах змалював мого пана; а щоб його портрет довершити цілком, слід було б іще добренько попрацювати пензлем. Одне слово, кара небесна колись неминуче впаде на нього; а для мене багато краще віддати себе на послугу самому дияволові, аніж служити моєму панові; мені доводиться бачити стільки гидоти, що я хто й зна як зрадів би, коли б він у землю запався! Якщо вельможний пан до того ще й лиха людина, то це — жахлива штука! Хоч-не-хоч, а мушу йому вірно служити; лише страх приневолює мене бути ретельним, лише страх приборкує мої почуття і часто примушує мене хвалити те, від чого верне мою душу. Онде він прогулюється там, по палаці, — розійдімося… Стривай-но: я розмовляв з тобою надто відверто, якось мимоволі отак зопалу все тобі й бухнув… але якщо хоч словечко з усього цього долетить до його вух, я напрямки так і скажу, що ти збрехав.