Болеслав Прус - Лялька

В цю мить двері будуара тихенько відчиняються й на порозі з’являється панна Флорентіна — висока, вся в чорному; в двох пальцях вона тримає листа і тихо каже:

— Від пані Карольової.

— Ага, це в справі великодніх пожертв, — відповідає панна Ізабелла з чарівною усмішкою. — Ти цілий день не заглядала до мене, Флорцю.

— Я не хотіла тобі перешкоджати…

— Нудьгувати?.. — питає панна Ізабелла. — Хто його знає, чи не було б нам веселіше нудьгувати в одній кімнаті.

— Лист… — каже несміливо дівчина в чорній сукні, простягаючи руку до Ізабелли.

— Я знаю його зміст, — перебиває панна Ізабелла. — Посидь трохи зі мною, і коли тобі не трудно, прочитай мені його.

Панна Флорентіна несміливо сідає в крісло, делікатно бере зі столика ніж і якнайобережніше розрізує конверт.

Далі кладе на столик ножа й конверт, розгортає аркуш паперу й тихим, мелодійним голосом читає писаного по-французьки листа:

— «Дорога Бельцю! Пробач, що втручаюся в справу, яку вирішувати маєш право тільки ти і твій батько. Я знаю, дорога дитино, що ти позбуваєшся свого сервізу та срібла, про що й сама мені говорила. Знаю також, що знайшовся покупець, який дає вам п’ять тисяч карбованців, — на мою думку, мало, хоч у теперішній час трудно сподіватися на більше. Але, поговоривши в цій справі з Кшешовською, починаю побоюватись, щоб ці прекрасні фамільні речі не потрапили в недостойні руки.

Я хотіла б запобігти цьому, отож пропоную тобі позичку — три тисячі карбованців під заставу вищезгаданого сервізу і срібла. Я гадаю, що, поки твій батько перебуває в скрутному становищі, цим речам краще бути у мене.

Одібрати їх ти зможеш, коли захочеш, а в разі моєї смерті — навіть не повертаючи боргу.

Я не нав’язуюсь, а тільки пропоную. Зваж, як тобі буде зручніше, а надто подумай про наслідки.

Наскільки я тебе знаю, тобі було б дуже боляче, коли б наші фамільні цінності оздоблювали стіл якого-небудь банкіра або стали посагом його дочки.

Посилаю тобі тисячу поцілунків.

Йоанна.

P. S. Уяви собі, як пощастило моєму притулкові. Бувши вчора в магазині отого славного Вокульського, я натякнула про невелику пожертву для сиріт. Я розраховувала на кілька десятків карбованців, а він — ти повіриш? — пожертвував тисячу, цілу тисячу карбованців, та ще й сказав, що мені не посмів би пожертвувати менше. Ще кілька таких Вокульських, і я відчуваю, що на старість могла б зробитись демократкою».

Скінчивши читати листа, панна Флорентіна не сміла одірвати від нього очей. Нарешті наважилась і глянула: панна Ізабелла сиділа на шезлонгу бліда, заламавши руки.

— Що ж ти на це скажеш, Флорцю? — спитала вона через деякий час.

— Я гадаю, — тихо відповіла Флорентіна, — що графиня на початку листа сама дуже влучно засудила своє втручання в цю справу.

— Яка ганьба! — прошепотіла панна Ізабелла, нервово постукуючи рукою по шезлонгу.

— Ганебно пропонувати комусь три тисячі карбованців під заставу срібла, та ще тоді, коли чужі люди пропонують п’ять тисяч… Інакше й думати не можна.

— Як вона нас трактує… Мабуть, ми й справді розорені…

— Але ж, Бельцю!.. — жваво перебила її панна Флорентіна. — Саме цей лист і доводить, що не розорені. Тітка вміє бути жорстокою, але вміє також співчувати чужому нещастю. Якби вам справді загрожувало зруйнування, ви знайшли б в її особі дбайливу й делікатну заступницю.

— Дякую тобі.

— І не треба боятись цього. Завтра ми одержимо п’ять тисяч карбованців, а на них можна жити півроку… або хоч три місяці… А через місяць-два…

— Наш дім продадуть з торгів…

— Це тільки формальність, не більше. Навпаки, ви можете лише виграти на цьому, оскільки дім на сьогодні для вас — зайвий клопіт. Ну, а по смерті тітки Гортензії ти одержиш тисяч зо сто. Зрештою, — помовчавши, додала панна Флорентіна, — я сама не певна, чи не має і твій батько майна. Всі так думають…

Панна Ізабелла вихилилась з шезлонга й узяла Флорентіну за руку.

— Флорцю, — тихо сказала вона, — кому це ти говориш?.. Невже ти й справді вважаєш мене тільки за панну на відданні, яка нічого не бачить і нічого не розуміє?.. Думаєш, я не знаю, — докінчила вона ще тихіше, — що ти вже місяць, як позичаєш гроші на господарство у Миколая?..

— Може, батько саме цього хоче…

— Може, він хоче й того, щоб ти йому щоранку підкладала в гаманець по кілька карбованців?

Панна Флорентіна подивилась їй в очі й похитала головою.

— Ти багато знаєш, — відповіла вона, — але не все. Вже тижнів зо два, а може, днів з десять, я бачу, що у нього щодня десь береться по кільканадцять карбованців.