Болеслав Прус - Лялька

Пан Ігнац обернувся до Лісецького й похитав головою, що мало означати захоплення і задоволення. Мрачевський краєм ока перехопив цей рух, підбіг до Лісецького і стиха промовив:

— Ви тільки подивіться, хіба наш старий не схожий у профіль на Наполеона Третього? Як ніс… як вуса… як еспаньйолка…

— Еге ж, на Наполеона, коли той хворів на каміння в нирках, — відказав Лісецький.

Почувши це, пан Ігнац гидливо скривився. Звичайно, що перед сьбмою годиною Мрачевський був відпущений з роботи, а через кілька днів у приватному зошиті Жецького про нього з’явився такий запис: «Був на «Гугенотах» у восьмому ряду партеру з якоюсь Матильдою???»

На втіху собі Мрачевський міг би сказати, що в тому самому зошиті були записи і про двох його колег, а також про інкасатора, розсильних і навіть про слугу Павла. Відкіля Жецький знав такі подробиці з життя своїх співробітників? Це була таємниця, якої він нікому не звіряв.

Десь о першій годині дня пан Ігнац здав касу Лісецькому, якому, незважаючи на постійні суперечки, найбільше вірив, і пішов у свою кімнатку, щоб з’їсти обід, принесений з ресторану. Разом з ним виходив Клейн і повертався в магазин о другій; потім вони з Жецьким залишались у магазині, а Лісецький і Мрачевський ішли на обід.

О третій усі знову були на місці. О восьмій вечора магазин зачиняли. Продавці розходились, — і залишався тільки Жецький. Він підраховував денний виторг, перевіряв касу, складав план роботи на завтра і пригадував: чи виконано все, що було заплановано на сьогодні. За кожну занедбану справу він розплачувався довгим безсонням та сумними думками про руйнацію магазину, про безумовний занепад наполеонівської династії та про те, що всі його життєві мрії виявились просто безглуздям. «Нічого не вийде! Нема нам порятунку!» — зітхав він, перевертаючись на твердій постелі.

Якщо день був вдалий, пан Ігнац був задоволений. Тоді він перед сном перечитував історію консульства та імперії або газетні вирізки з описами італійської війни 1859 року, а часом, хоч це траплялось рідко, діставав з-під ліжка гітару і грав на ній марш Ракоці [4] Марш Ракоці — угорський народний марш, скомпонований у XVII ст. під час визвольної війни проти Габсбургів, якою керував Ференц Ракоці. Цей же марш був популярним в революційній Угорщині в 1848–1849 роках. , приспівуючи сумнівної чистоти тенором.

Після цього снились йому розлогі угорські степи, сині й білі шереги військ, огорнені хмарами диму… А вранці у нього був поганий настрій і боліла голова.

Найприємнішим днем була неділя, коли пан Ігнац обмірковував та виконував план оздоблення вітрин на тиждень.

На його думку, вітрини мали не тільки показувати товари, які були в магазині, а й приваблювати прохожих — чи то наймоднішими товарами, чи їх мальовничим розташуванням, чи якоюсь цікавою вигадкою. В правому вікні, призначеному для предметів розкоші, звичайно виставлялась якась бронзова статуетка, фарфорова ваза, ціла оздоба туалетного столика, а навколо них містилися альбоми, свічники, гаманці, віяла в товаристві з палицями, парасольками та безліччю дрібних, проте елегантних речей.

А в лівому вікні, заповненому зразками галстуків, рукавичок, калош та парфумів, центральне місце займали іграшки, здебільшого рухливі.

Інколи під час цих самотніх занять в старому продавцеві пробуджувалась дитина. Тоді він діставав і ставив на столі всі механічні цяцьки. Був серед них ведмідь, який видряпувався на стовп, був півень, який кукурікав, була миша, яка бігала, поїзд, який рухався по рейках, цирковий клоун, який скакав на коні, піднімаючи на руках другого клоуна, кілька пар, що танцювали вальс під звуки невиразної музики. Всі ці іграшки пан Ігнац накручував і одночасно пускав в рух. І коли півень починав кукурікати, ляпаючи негнучкими крильми, коли йшли в танець мертві пари, щомить спотикаючись та зупиняючись, коли олов’яні пасажири поїзда, що їхав без мети, починали здивовано придивлятися до нього і коли весь цей іграшковий світ при світлі газових ріжків набирав якогось фантастичного життя, — тоді старий продавець, підперши голову кулаками, тихенько сміявся й бурмотів:

— Хи-хи-хи! А куди це ви їдете, мандрівники?.. Дивись-но, звернеш в’язи, акробате… А що вам від тих обіймів, танцюристи?.. Порозкручуються пружини, та й підете назад у шафу. Дурниця, все дурниця!.. А якби ви могли думати, то вам, напевне, здавалося б, ніби ви робите щось путнє!.. Після такого або подібного монолога він швидко складав іграшки й починав роздратовано ходити по порожньому магазину, а слідом за ним плентався його брудний пес. «Дурниця торгівля… дурниця політика… дурниця подорож в Туреччину… дурниця саме життя, початку якого ми не пам’ятаємо, а кінця не знаємо… Де ж істина?»