Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— Так-так, обов’язково! Він серйозний молодий чоловік і всі гроші використає за призначенням.

Розпродавши всі кристинопільські землі і землі батька Жозефіни, Станіслав Потоцький розрахувався за усіма, хоч і не великими, боргами, що висіли на ньому. Тепер він мав досить коштів, щоб безбідно жити, працювати, творити і, нарешті, розважатися і самому, і його дітям та внукам. Це говорив у Станіславі романтик, а практик підказував, навіть змушував його відмовитися від цих думок. Він молодий, рішучий, впевнений у собі. Йому зараз під силу змінити цей край так, як він хоче. А чого ж він хоче?

Так граф розмірковував під час своєї ранкової виїздки. Несподівано він повернув коня назад і галопом помчав до палацу. Піднявшись до свого кабінету, сів у крісло перед палаючим каміном, сподіваючись налаштуватися на робочий лад. Поруч улігся його улюблений пес, довірливо уткнувшись мордою в коліна господаря.

«Так приємно мріяти і розслаблятися, — подумав Потоцький. — А мені зараз, навпаки, потрібно зосередитися».

Він подзвонив у дзвіночок — увійшов його камердинер Бистецький.

— Каву мені й не тривожити, поки не скажу. Мені треба попрацювати.

Він сів за робочий стіл, дістав папір і перо. Зараз головне — привести думки до ладу. Станіслав знав, що найкраще це зробити на папері: розпланувати свій робочий день, вибудувати ланцюжок дій, розподілити рух капіталів.

Отже, що вже зроблено і що є в наявності?

На той час Потоцький уже відмовився від багатьох орендарів у своїх маєтках — доходу вони майже не приносили, тільки вичавлювали останні соки з селян. Усі свої землі Станіслав розділив на фільварки, об’єднавши в них по декілька селищ: і керувати простіше, і планувати, і розподіляти виробництво. Розташування своїх володінь граф Станіслав вважав мало не ідеальним: можливість торгівлі і в самій Польщі, і з татарським Кримом, а через нього — з Портою, із Росією, яка все більше освоювала українські території на лівому березі Дніпра. Потьомкін — ось хто був, на думку Потоцького, вершителем усіх справ за Дніпром, ось із ким необхідно завести знайомство! Наміри князя були абсолютно очевидні Станіславу — Потьомкін рвався до моря. А значить, будуть порти, корабельні заводи і можливість торгівлі морським шляхом. Крім цього, величезна армія Потьомкіна постійно потребувала продовольства, одягу, коней, а коні, у свою чергу, вівса і збруї. У тривалий мир із Портою граф Потоцький не надто вірив. Значить, війна і, як це не цинічно, знову значні прибутки для нього. Ні, звичайно, виробництвом зброї він не займатиметься, як би принадно це не виглядало, а от нові породи коней, великої рогатої худоби, овець, нові для цієї землі сорти пшениці, жита і вівса — ось на що він спрямує свою енергію. Торгівля без добрих доріг і мостів приречена на невдачу від початку. У цьому Станіслав був упевнений завжди, а подорожі по Європі ще більше переконали його в цьому.

Одне з головних завдань своїх економічних реформ Потоцький бачив у звільненні селян від кріпацтва. Крім цього, вважав за необхідне побудувати у фільварках лікарні, школи для дітей, церкви. До питань релігії Станіслав підходив з розумінням і зводив як католицькі, так і православні храми.

Ну-ні, дорогий читачу, ми далекі від наміру ідеалізувати нашого героя, роблячи з нього турботливого батька для своїх підданих. Граф Потоцький, як і будь-який магнат, бажав отримати максимальний прибуток зі своїх маєтків. І володіла ним при прийнятті таких рішень не любов до ближнього свого (хоча справедливості заради відзначимо, що певна частка людинолюбства в його характері була) і не данина моді, що процвітала серед молодих людей тогочасної Європи, а строгі економічні розрахунки і бажання втілити їх у життя. Граф не хотів одномоментного множення доходів, вичавлюючи з селян останні сили, він прагнув до багатства в майбутньому для себе і своїх дітей, заклавши міцний фундамент господарства.

«На міцні кістки повинні нарости пружні м’язи», — вважав Станіслав.

Не можна сказати, що важливі рішення приймалися графом Потоцьким просто. Він постійно радився зі своїм головним управляючим Мощенським: вони багато сперечалися, уважно вислуховували думки управляючих фільварками, просто заможних селян.

Так поступово Потоцький прийшов до наступного рішення. Селяни звільнялися практично від усіх повинностей в обмін на генеральний чинш — грошовий податок. З усіх повинностей залишався лише один день панщини на місяць для будь-якої сім’ї. На будівництво та ремонт доріг і мостів граф залучав селян на дванадцять днів на рік. Адже у добрих дорогах селяни були зацікавлені не менше, ніж граф. І ще дванадцять днів на рік він використовував їх під час сільськогосподарських робіт. Причому за всі ці роботи Станіслав платив гроші. Потрібно відзначити, особливо рвалася на роботи молодь: де ще, як не в колективі, можна було і познайомитися, і поспілкуватися, і проявити себе? Доходило до того, що давали хабарі управляючим, аби потрапити на панщину. Згодом було вирішено переселити селян із землянок у будинки, а нужденним граф Потоцький видавав кредити.