Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Граф Станіслав та Адам спустилися по сходах, пройшли під масивними арочними склепіннями. Яке задоволення після літньої спеки відчути приємну прохолоду!

— Ніколи, гер Бініх, ніколи тут не буде не тільки продуктів, але навіть вашого улюбленого пива! — почув граф голос Жака.

— Про що суперечка, панове? — втрутився граф Станіслав.

— Ви уявляєте, мсьє графе, — Жак сопів від обурення, — ваш кухар гер Бініх пропонує зберігати в моєму винному погребі пиво і деякі продукти!

— Звичайно, — Усміхаючись, підтвердив Бініх, — відразу і випивка, й закуска. Сюди можна буде запросити гостей, і вони тижнями не виходитимуть наверх.

— Ще одне слово, гер Бініх, і я викличу вас на дуель. Вино — це ніжний, витончений продукт. Приготувати його — півсправи. Зберегти його або, як говоримо ми, французи, «виховати» в бочках — ось головне мистецтво. Будь-який сторонній запах уб’є вино не лише в бочках, а й у пляшках. А ви зі своєю кислою капустою…

Станіславу подобалося спостерігати за цією парочкою. Спокійний, врівноважений німець і вибуховий француз. Вони нескінченно кепкували один з одного, а суперечка (який напій подавати до конкретної страви — пиво чи вино) виливалася у серйозне протистояння. І Бініх, людина розумна, частенько здавався, вислуховуючи аргументи Жака.

Станіслав озирнувся: бочки, великі і малі, лежали на спеціальних дерев’яних колодках, пляшки розміщувалися стрункими рядами один над одним.

— О! Тут відчувається рука майстра, — зробив він комплімент Жаку.

— Ну що ви, пане графе, — почервонів від задоволення Жак. — Тут ще працювати і працювати.

— Годі, Жаку. Краще почастуй нас, а то ми вмираємо від спраги.

Жак спритно дістав із шафи кілька кубків, поставив їх на столик і подумавши, попрямував до стелажа у глибині льоху. Швидко повернувся із трьома пляшками.

— Почнемо зі старого доброго бордо, — загадково вимовив він, наповнюючи кубки.

— Чудово! — похвалив граф Станіслав, відпивши з кубка. — Французи вважають його найліпшим вином у світі?

— Не зовсім так. Французи кажуть: бордоські вина — найкращі вина у світі, а бургундські — найкращі вина Франції.

— Ви, французи, занадто високої думки про себе, — пробурмотів Бініх, прицмокуючи від задоволення.

Лише години через три наші герої спромоглися з великими труднощами вибратися з льоху — спрагу вони втамували на славу.

«…Сподіваюся, ви, графе, станете не тільки добропорядним громадянином, а й нашим другом» — так закінчувався лист короля Станіслава Августа графу Потоцькому.

До кабінету увійшла Жозефіна.

— Збирайтеся, графине, — напівжартома наказав Станіслав.

— Нас запрошують у гості? — підняла брови Жозефіна.

— Мене, радше, на роботу, а тебе… тебе, мабуть, теж, — не міняючи тону, відповів Потоцький. — Адже життя при дворі важче всякої роботи.

— Ми їдемо до Варшави?! — у м’якому, вкрадливому голосі дружини з’явилися нотки надії.

— Так, люба, — засміявся Станіслав. — Ось лист від короля. Він призначив мене воєводою Руським і запрошує на сейм.

— Ну що ж, графе, — обличчя Жозефіни стало урочисто-серйозним. — Це додає вам нових обов’язків, адже тепер ви везете до столиці не просто дружину, а воєводину. І я сподіваюся, зробите з цього правильні висновки.

— Звичайно, ваша світлосте. Мій гаманець уже прошепотів мені, що йому доведеться значно схуднути у зв’язку з вашим призначенням.

— Фі, — презирливо стулила губки Жозефіна, — передайте йому, графе, що статус чоловіка багато в чому визначається тим, як виглядає його дружина. Жадібність або, навпаки, марнотратство, мир і спокій у сім’ї, наявність смаку і навіть, якщо хочете, наявність розуму у чоловіка можна відразу визначити за нарядами його дружини, прикрасами, блиском чи смутком ув очах, розкутістю поведінки.

— Здаюся-здаюся, — Станіслав підняв руки вгору. — Пропоную вам, пані воєводино, зайнятися нашим гардеробом у столиці.

— Залюбки, — Жозефіна підійшла до чоловіка, обвила його шию руками і поцілувала.

І Станіслав, і Жозефіна багато чого очікували від цієї поїздки. Станіслав відчував, що тепер він, незважаючи на свою молодість, може зануритися у практичне життя країни. Жозефіна бажала приємних зустрічей, веселощів, такого собі емоційного вибуху після спокійно-розміреного життя в Тульчині.

Відразу після приїзду до Варшави граф Потоцький був прийнятий королем Станіславом Августом — з великою повагою, почестями, несподіваними навіть для Потоцького. А коли в королівському палаці був призначений бал (весь двір вважав, що на честь Потоцьких, хоча, звичайно, офіційної заяви не було), у Варшаві заговорили про надмірне бажання короля наблизити до себе українського магната. І це було правдою.