Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

…Хоча ж ці умови і занадто поблажливі для такого настирливого і віроломного ворога, але пан генерал-аншеф граф Салтиков тим виправдався перед головнокомандуючим, що принц Кобург наполіг на цьому…»

Коли турецька делегація з білим прапором вийшла з фортеці, на обличчях обох командуючих союзними військами графиня Софія прочитала неприховане здивування. Не менш здивований був і принц Кобург, розкривши конверт, вручений йому старшим делегації. Опанувавши себе, принц почав голосно читати:

«УМОВИ, ЩО ВІДБУЛИСЯ У 6 ДЕНЬ ВЕРЕСНЯ МІСЯЦЯ 1788 РОКУ, НА ЯКИХ ФОРТЕЦЯ ХОТИНСЬКА ВІДДАЄТЬСЯ ОСАДЖУЮЧИМ ЇЇ РИМО-РОСІЙСЬКОІМПЕРАТОРСЬКИМ ВІЙСЬКАМ

1788 р. 6 вересня

1-ше. Сераскир Джур-углу-паша і комендант Осман-паша з почтами, що їм належать, вийдуть з усіма почестями, якими вони від Порти вшановані, тобто з їхньою зброєю, з розпущеними прапорами, з музикою, з бунчуками та із заводними кіньми, гідність їхню означаючими.

2-ге. Жителі фортеці та міста вийдуть з дружинами і дітьми з їхніми речами, кіньми і з усією рухомістю і, котрі заради здійснення шляху, їм передбаченого, будуть забезпечені підводами для перевезення дружин і хворих їхніх.

Потрібне їм число підвод один раз визначиться і потому буде даватися.

3-тє. Усі чини жителів міста, а саме: кади, улеми, аги й інші начальники, які дорівнюють військам гарнізонним, що стоять табором, вийдуть з усіма їхніми людьми і рухомістю з їхньою зброєю, розпущеними прапорами і з усіма їхнього достоїнства почестями і також заради здійснення того ж шляху будуть забезпечені підводами для перевезення їхніх родин і майна, в дорозі ж не турбувати їх.

4-те. Шлях їхній повинен їм забезпечений бути, і для кращої безпеки забезпечити їх конвоєм від союзних імператорських військ, який у дорозі, слідуючи по обидва боки їх, не повинен турбувати і також не втручатися між їхніх родин і обозів, у продовженні ж шляху їхнього по триденному переході у четвертий день відпочинок мати їм…»

Софія поглянула на графа Салтикова. Чим більше читав принц, тим обличчя графа ставало все похмурішим.

«Ці умови виготовлені, підписані командуючими союзними імператорськими військами генералами, так само і пашами і обміняні будуть», — закінчив принц Кобург, прочитавши ще кілька пунктів умов.

— Як на мене, то краще штурм, ніж така капітуляція, — генерал-аншеф Салтиков нервово закусив губу. — І дай їм вийти зі зброєю, і коней дай, ще й годуй. Вони трохи відійдуть і вдарять нам у спину. Це ганьба.

— Генерале, ви перебільшуєте, — заперечив Салтикову принц. — По-перше, нам дістануться понад 150 гармат різного калібру, 15 мортир і іншої зброї, а по-друге, двотисячний гарнізон Хотина потягне за собою шістнадцять тисяч цивільних жителів. З таким тягарем не повоюєш. Але найголовніше — ми не втратимо жодного свого солдата. Війна ще довга…

— Що ж, — зітхнув Салтиков, — я змушений підкоритися вашому рішенню.

Через кілька днів турки звільнили неприступну фортецю Хотин, і до неї увійшли союзницькі війська. На святкування перемоги запросили графиню і графа де Вітте. І якщо граф Йозеф відвідував Хотин неодноразово, то графиня Софія потрапила сюди вперше. Усередині фортеця була не менш велична, ніж зовні. Здавалося, у ній усе передбачено для довготривалої облоги: від 65-метрового колодязя, прорубаного у скелі, до приміщення для гарему сераскира.

Усі військові одягли парадні мундири. Час від часу стіни старої фортеці здригалися від гучного «віват!». Отримала свою порцію «віват!» і Софія.

— Графине, — принц де Лінь узяв Софію під руку, — тепер, коли вже все позаду, відкрийте свій секрет: що ж ви написали в посланні турецькому сераскиру?

— Нехай це залишиться моєю маленькою таємницею, — засміялася Софія. — Ми, жінки, знаємо і вміємо багато чого з того, що непідвладне вам, чоловікам. Як, утім, і навпаки.

— Усе одно заслугу взяття фортеці собі припишуть Кобург і Салтиков. Їм дістануться і всі нагороди, і пам’ять нащадків. Але я не маю наміру з цим миритися, — де Лінь лукаво зазирнув ув очі графині. — Незабаром я збираюся до табору князя Потьомкіна під Очаків і неодмінно про все йому розповім. А князь любить і вміє відновлювати справедливість.

— Це зовсім необов’язково. Хоча велике спасибі.

Свято перемоги завершилося грандіозним салютом.

Минуло зовсім небагато часу, і графиня де Вітте отримала листа від князя Потьомкіна із запрошенням відвідати його табір.

«По-перше, я приготував для вас сюрприз, а по-друге, ви нічим не будете обмежені, хоча наш табір і військовий» — зокрема писав князь.