Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— Ну що ж, — задоволено усміхнувся принц Кобург, — усе це ще раз підтверджує правильність нашого рішення — відмовитися від штурму й уникнути безглуздих жертв.

У цей момент до кабінету ввійшла графиня де Вітте. Принц Кобург церемонно поцілував ручку графині і радісно повідомив, що щасливий знову бачити її у доброму здоров’ї.

— О мила Софіє, ви стали ще прекраснішою з часу вашого відвідування Відня, — мовив він вкрадливим голосом. — Чисте повітря Поділля йде вам на користь. Але не можна таку гарну квітку весь час тримати на дикому лузі, іноді треба її пересаджувати і в столичні сади, — з докором звернувся він до генерала.

— Ви й так у себе розпещені дурманними пахощами ваших квітників, — засміялася Софія. — Але, бачу, що дим пороху і гуркіт снарядів іде вам, чоловікам, на користь: швидко злітає придворний глянець, ви робитеся азартнішими і на нас, жінок, уже дивитеся не так зверхньо.

— О так, графине, ви маєте рацію. Настає час, коли тяготи похідного життя, убога їжа, смертельна небезпека стають важливішими домашнього затишку, придворних балів і вишуканих страв на прийомах.

— Ні, принце, нам, жінкам, ніколи вас не зрозуміти.

— Я саме пропонував вашому чоловікові відвідати наші позиції поблизу Хотина, запрошую і вас посмакувати запах війни.

— Якщо це не дуже небезпечно, залюбки. Я ще не так втомилася від життя, щоб нерозважливо лізти в пекло.

— Ми гарантуємо вам цілковиту безпеку, графине. Через тиждень до нас прибуде князь де Лінь. Він мені повідомив по секрету, що планує нанести вам візит. Ось із ним ласкаво просимо на передову.

Приїзд князя де Ліня завжди викликав загальне пожвавлення. Дотепник і веселун, він ніколи не сумував і не дозволяв цього робити іншим. Цей 53-річний чоловік володів тонкою і піднесеною душею, природним оригінальним розумом, живою уявою і чудовою пам’яттю. Добре розуміючи людей, де Лінь майже відразу підмічав у своїх співрозмовників характерні риси, давав їм жартівливі визначення (іноді дуже пікантні). Жарти його сприймалися без образ, бо вони були незлобиві. Він вважав себе літератором і говорив, що день без написаного хоча б одного рядка прожито марно. У Кам’янці князь де Лінь зупинився в будинку де Вітте. Князь із задоволенням проводив час у бесідах із Йозефом і Софією, прогулювався верхи по околицях міста. І хоча графиня Софія непогано була знайома з ним, лише зараз, завдяки ближчому спілкуванню, зрозуміла, наскільки це цікава людина і співрозмовник. Де Лінь відкрито захоплювався красою Софії у присутності Йозефа, щоправда, зазначав, що вже старий, щоб залицятися до графині.

Перебуваючи в Кам’янці, князь вів велику переписку. І в листах центральною постаттю, звичайно ж, була графиня Софія. Так, своєму синові він написав: «О якби я ще мав чутливе серце, був би вже закоханий. Дружина коменданта — прекрасна грекиня, відома і чудова в цілому світі». Не менш емоційні листи писав він і королю Станіславу Августу. Король теж любив пожартувати, а іноді навіть уїдливо.

«Захоплений усім тим, що пише мені князь про клопоти кам’янецького коменданта; однак прошу про одне, якщо, звичайно, мій лист застане вас у Кам’янці, щоб князь застеріг коменданта: під будь-яким приводом він не повинен допустити, щоб турки побачили його красуню-дружину. Не потрібно цим панам давати ще один привід, який розпалить їх для захоплення цієї місцевості. Такий привід може змусити їх перейти від оборони до атаки, а потім і до захоплення фортеці, незважаючи на добре навчений гарнізон і його коменданта».

Де Лінь із задоволенням прочитав ці рядки господарям і… тут же запропонував проїхатися до району бойових дій.

Наступного дня графиня Софія і князь де Лінь вирушили в напрямку Хотина. Увійшовши до штабного намету, наші мандрівники одразу ж відчули напружену атмосферу, принаймні, тон у учасників бесіди був підвищений: принц Кобург із генералом Салтиковим, жестикулюючи, щось доводили генерал-майору князю Прозоровському, який був представником Української армії. Цесарець — генерал-майор Левнер, стоячи дещо осторонь, поки не втручався у розмову. Стримано привітавши графиню Софію, принц Кобург запросив її на обід, а поки дозволив оглянути позиції союзницьких військ.

Супроводжувати графиню зголосився черговий офіцер, високий полковник, такий собі красунчик із закрученими вусами. Полковник відразу ж почав засипати Софію компліментами, бравуючи при цьому військовими термінами, щоб підняти свою значимість у очах Софії.