Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Григорій Олександрович нічого не робив наполовину, до того ж не хотів себе позбавляти комфорту і задоволень. Тому в таборі його супроводжував двір не гірше петербурзького і навіть оркестр під управлінням Сарті. Продукти для вишуканих страв поставлялися з усієї Європи — від Парижа до Астрахані. Посуд князь обирав тільки золотий. А жінок — тільки красунь…

Але все це були лише зовнішні атрибути, на які так любили клювати зарубіжні гості, не бачачи за цією мішурою головного. А головне полягало в тому, що до своїх обов’язків головнокомандуючого князь Григорій Потьомкін ставився з великим завзяттям і відповідальністю. Реалії були такі, що головною метою у війні з турками було взяття Очакова, бо для турків це був єдиний шлях до Херсона, а для Потьомкіна — ключ до Криму і контроль над гирлами Дунаю і Бугу. Тому командування всією операцією із захоплення Очакова фельдмаршал Потьомкін не міг довірити нікому. Саме під Очаковом проявився геній Потьомкіна як полководця і громадянина. Зосередивши навколо Очакова сімнадцять тисяч чоловік, тринадцять тисяч з яких були запорізькі козаки, Потьомкін почав розробляти план штурму. Щоправда, штурмувати князь збирався в останню чергу (занадто високо цінував життя кожного солдата) і найрозумнішим вважав облогу фортеці.

«Якщо доведеться мені жертвувати тільки собою, то, будьте впевнені, я не забарюся й хвилини, але збереження людей, настільки дорогоцінних, зобов’язує йти виваженими кроками і не робити сумнівної спроби…» — писав князь Потьомкін в одному з листів.

Почати облогу не представлялося можливим, поки турки господарювали на своїх кораблях у лимані. Природно, що насамперед Потьомкін зосередився на Дніпро-Бузькому лимані. Воювати великими вітрильними судами там було майже неможливо: занадто тісно, часта відсутність вітру, мілководдя і відливи. Рішення головнокомандуючого було оригінальним: потрібні невеликі мобільні гребні та парусні судна. «Потрібніше за все, — писав він віце-адміралу М. С. Мордвінову, — вигадати образ легких суден для лиману, які могли б ходити частково в морі, носячи великі гармати і мортири…»

Таким чином, увесь флот був поділений на дві частини: вітрильну ескадру з 11 кораблів під командуванням контр-адмірала шотландця Поля Джонса, якого вороги називали Чорним Корсаром, і веслову флотилію під командуванням принца Нассау-Зігена, людини хороброї і рішучої. Як тільки його не називали: і «останнім лицарем», і «невразливим». Але найвлучнішу і повну характеристику дала йому Елізабет Віже-Лебрен: «Принц Нассау, названий принцем де Лінем „невразливим“, був відомий своїми блискучими героїчними подвигами, які здавалися неймовірними. Усе його життя — це низка пригод, одна дивніша за іншу. Йому виповнилося трохи більше двадцяти років, коли він разом з Бугенвілем здійснив подорож навколо світу. Мандруючи пустелею, він проявив відважність, яка нагородила його ім’ям „приборкувач чудовиськ“. З того часу, ставши переможцем на морі, на суші він, як мені здається, боровся проти всіх держав земної кулі. Завжди войовничий, завжди в дії, він проїхав світ з одного кінця в інший. Говорили, що йому треба адресувати листи туди, де проходять великі шляхи». Основу флотилії Нассау-Зігена складали козацькі чайки під проводом військового отамана Сидора Білого.

Наприкінці травня 1788 року турецький флот підійшов до лиману. Це було чудове видовище: понад 100 суден, від лінійних кораблів і фрегатів до гребних галер під командуванням капудан-паші (адмірала) Есскі-Хусейна на прізвисько Крокодил морських боїв, погрожуючи, стали на рейді. У червні Есскі-Хусейн увійшов у лиман. Ми не описуватимемо всіх перипетій двох битв у лимані. Просто скажемо, що вирішальну роль у перемозі Катеринославської армії в боях за лиман зіграли козацькі чайки Сидора Білого. Мобільні судна наводили страх на турків, швидко досягаючи бортів неповоротких турецьких суден, які сіли на мілину. Діставшись до корабля супротивника, вгору летіли абордажні сходи і гаки, потім запорізька морська піхота довершувала свою справу. В результаті турецька флотилія зазнала поразки і пішла з лиману. Втрати турків були величезні: майже половина кораблів, понад шість тисяч убитими. Втрати Потьомкіна: 18 людей убитими, 67 пораненими й один фрегат з кораблів. Але до головної втрати призвела смертельна рана Сидора Білого…

Тепер фельдмаршал міг розпочати облогу Очакова. У серпні було закінчено встановлення батарей для бомбардування фортеці. Потьомкін використовував будь-яку можливість, щоб змусити Гассан-пашу здатися (від підкупу до постійного обстрілу), і водночас вивчав слабкі місця Очаківської фортеці.