Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Ось у цей час, наприкінці вересня, графиня Софія де Вітте і потрапила до табору фельдмаршала.

Князь Потьомкін зустрів графиню з розгорнутими обіймами.

— Графине, ви знову здивували мене, — князь поцілував Софії обидві руки. — Нам би в армію ще кілька таких красунь, і я обійшовся б без генералів.

— Князю, — опустила очі грекиня, — боюся, що така я одна.

— Ха-ха-ха, — розсміявся Потьомкін. — Тоді доведеться вам самій відвідувати «найгарячіші» місця у фронтовій зоні.

— Ні, князю, війна — це чоловіча справа. Але іноді ми, жінки, повинні демонструвати вам, чоловікам, що не все вирішується грубою чоловічою силою.

— На щастя, більшість із нас це чудово розуміє. Один з таких — перед вами. І на підтвердження цього у мене для вас подарунок. Наші генерали отримають за Хотин ордени і чини, а вам я особисто хочу запропонувати землі в Тавриді. Вибирайте, графине, — Потьомкін розгорнув карту Криму, — ось Алупка, там мої володіння, але поруч — прекрасне місце Місхор, воно вільне.

— Так, графине, — підтвердив принц Нассау-Зіген, що був поруч, — це чудове місце. Зрівнятися з ним за красою може тільки шматочок Італії Cinque Terre (П’ять земель) у Лігурійському морі. Ні, навіть там немає такої величі, як гора Ай-Петрі!

У наметі Потьомкіна в цей момент, крім названих, перебували черговий бригадир де Рібас, княгиня Долгорукова, графиня Браницька і графиня Потьомкіна, дружина брата князя.

— Саме так, — мовив далі Потьомкін. — Крім цього, ще є Юрзуф, Марсанда…

— Князю, я задоволена вашою пропозицією. Але дозвольте хоча б з’їздити подивитися.

— Звичайно, звичайно. Але в мене одна умова.

— Ну от, починається, — Софія грайливо поглянула на князя.

— Ні-ні, графине, це не те, про що ви подумали. Моєю мрією залишається освоєння цього благодатного краю. Тому до дарчих земель я даю ще й грошову допомогу. А умова моя проста — будівництво доріг, заселення пустельних земель та їх оброблення.

— Графине, — знову долучився до розмови Нассау, — думати нічого. Ми з князем де Лінем об’їхали все узбережжя від Ялти з Марсандою до Судака. Давайте спільно візьмемося за Марсанду. Кращого місця біля володінь Потьомкіна не знайти. Ця місцевість найпристосованіша для вирощування винограду, шовковиці та маслин. Я напишу до Константинополя, щоб мені прислали корабель найкращих саджанців маслин і виноградної лози. Звернуся до пані Реньє, і вона допоможе знайти в Шампані справжнього винороба, бо таврійському вину, щоб воно було прекрасним, єдине, чого не вистачає, так це вміння його приготувати.

— Ось це напір, — засміялася Софія. — Але для початку пропоную навесні подивитися ці місця.

— Можете на мене розраховувати як на вашого провідника і захисника, — подався вперед Нассау.

— М-да, — засмучено мовив Потьомкін. — Пропоную землю у Криму росіянам — вони відмовляються. Зате іноземці залюбки відгукуються на мою пропозицію. Чому, княгине? — звернувся він до княгині Долгорукової.

— Там усе так недоглянуто, — надула губки Долгорукова. — Чоловік сказав, що немає сенсу вкладати гроші в ці землі.

— Мине якийсь десяток років, і ви платитимете дуже великі гроші за купівлю вже освоєних земель.

Софія влаштувалася в наметі, де мешкали княгиня Долгорукова, графиня Самойлова і княгиня Гагаріна. Наступного дня графиня де Вітте була запрошена на обід до князя Потьомкіна. Крім неї, на обіді були присутні принц де Лінь і графиня Парасковія Потьомкіна, дружина брата князя, Павла.

Поки сервірували стіл, де Лінь розважав гостей черговою веселою історією. Увійшов ординарець командуючого.

— Ваша світлосте, вам лист від Суворова.

— Давай, — злегка скривився Потьомкін.

Швидко пробігши текст, князь звернувся до Софії.

— Ну от, тепер проситься у стрій.

— Чим же завинив ваш генерал?

— А ви не знаєте? Всім добрий генерал-аншеф, тільки великий шанувальник Бахуса і зовсім не зважає на втрати, солдата не жаліє. Наприкінці липня, добре «розігрітий» під час обіду, він був спровокований невеликим турецьким загоном. У генерала заграла кров, і він вирішив покарати нахабного ворога. Взявши два батальйони гренадерів, він атакував ворога. А далі все просто: турки почали відступати до фортеці, Суворов — за ними, на мої накази повернутися він абсолютно не реагував. Генерал так захопився, що не помітив, як з Очакова назустріч йому вийшло підкріплення ворожого загону, більше трьох тисяч чоловік. Довелося вислати на підмогу Рєпніна, щоб відвернути турків. Але наслідки були жахливі. Мало того, що сам Суворов був поранений у шию, він втратив понад 150 чоловік мого елітного кірасирського полку. Я був обурений, відсторонив його від командування і відправив до Кінбурна лікуватися. Зараз він обдумав свої провини і проситься назад.