Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Усе товариство розбилося на чотири групи. Господиня дому, вродлива і дещо гордовита графиня Жозефіна, разом з Олександрою Браницькою зібрали навколо себе майже всіх жінок, в іншій групі в центрі уваги були двоюрідні брати Потоцькі, генерала Каменського обступили військові, і нарешті, четверту групу склали київські дворяни з губернським предводителем дворянства графом Капністом на чолі.

Звичайно ж, усіх дам цікавили вісті з дороги.

— Дмитрієв-Мамонов, фаворит Катерини, зовсім розхворівся в дорозі, і все товариство змушене було зупинитися на три дні, — повідомила графиня Браницька.

— Що ж з ним трапилося, застудився? — поцікавилася графиня Жозефіна.

— Ні, його, бідненького, закачує в дорозі, — не без сарказму пояснила Браницька.

— Цілий день в дорозі важко витримати, — зітхнула Потоцька.

— Та ні ж! Не цілий! — вигукнула племінниця Потьомкіна. — Поїзд рухається з 9 до 12, потім відпочинок, а з 15 до 19 — знову дорога. Якщо врахувати, що сніг по всьому шляху уторований, подорож перетворюється на приємну прогулянку. Швидше за все, молодий куртизан об’ївся ананасів.

— Невже і в дорозі Катерина не може обійтися без коханця?

— О, так! Вона стверджує, що і дня не може прожити без любовних утіх.

Браницька розповіла анекдот, як Катерина II ночувала одна, під ранок замерзла і викликала грубника. Побачивши гарного молодика, запалала до нього пристрастю, але той на її прохання зігріти приносив усе нові і нові оберемки дров, і лише коли камін розжарився до червоного, зрозумів, у чому справа.

— Він був такий гарний коханець, що Катерина в захваті вигукнула: «Продовжуйте, пане капітане!», а коли справа була зроблена, додала: «Відтепер ви називатиметися Тепловим, у пам’ять про ту подію, коли ви зігріли свою государиню. Дякую за чудову службу вітчизні, пане полковнику! Прощавайте!»

І кажуть, в того ж дня йому було наказано негайно покинути Петербург з указом про дарування йому потомственого дворянства, прізвища Теплов та десяти тисяч селян десь тут, у Чернігівській губернії.

Жозефіна усміхнулася і, кокетливо поглянувши на графа Капніста, мовила:

— Графе Василю, приєднуйтесь до нас разом з вашим товариством.

— Із задоволенням, — Капніст уклонився. — Ми якраз обговорюємо приготування до приїзду імператриці.

— Бідний граф Румянцев, йому не позаздриш.

— Так, інспекція, вивчивши план Царського палацу, вирішила, що він досить добрий для прийому Катерини. Але ми-то знаємо, що він занепав і потребує серйозного ремонту. Ось і довелося Румянцеву за власний кошт зробити ремонт, закупити нові меблі, підготувати житло для численного почту. Кияни завжди відрізнялися гостинністю, — усміхнувся Капніст. — Але зараз, по-моєму, магістрат навіть перестарався. Було побудовано троє, — граф Василь підняв угору вказівний палець, — троє тріумфальних воріт, а перед підйомом на Печерськ у Хрещатому яру відновлена Тріумфальна арка. Я не кажу вже про пристрій ілюмінації на магістратській вежі, купівлі поштових коней і безліч інших заходів для зустрічі та проживання імператриці з почтом.

— А скільки часу цариця має намір пробути в Києві? — запитала княгиня Ламберт.

— У князя Потьомкіна план такий: далі вся чесна компанія повинна відправитися на галерах, споруджених спеціально для цієї подорожі, — відповіла графиня Браницька.

— Але ж щоб це здійснити, необхідно чекати не менше двох-трьох місяців!

— Так, і нам доведеться шукати собі розваг.

У групі Потоцького обговорювалося інше питання.

— Коли король Станіслав Август має намір виїхати з Варшави? — запитав граф Браницький.

— Це відбудеться не раніше ніж через місяць, — повідомив князь Сапєга.

— Візит буде офіційний?

— Ні, його величність вирішив не збирати сейм для офіційного дозволу на виїзд із країни.

— Але тоді він не має права залишати межі Речі Посполитої.

— Він планує зустрітися з Катериною у Каневі, що знаходиться на нашій території.

— Розумно, розумно. Але чи не викличе це гніву імператриці?

— Сподіваюсь, ні. Вона повинна пам’ятати, що першим коханцем у неї був Понятовський. А перше кохання залишається у серці на все життя.

— Так, але московити останнім часом почали нахабніти. Нещодавно у Варшаві король Станіслав дивився в театрі п’єсу. Московський посланник Рєпнін увійшов до своєї ложі, коли вже був зіграний перший акт. Побачивши, що вистава давно почалася, велів опустити завісу і розпочати п’єсу спочатку, — презирливо зауважив Ігнацій Потоцький.