Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Але збільшення числа кінних полків було недостатньо. Потьомкін розумів необхідність посилення боєготовності всього війська. І надійшов наказ: довести число гренадерів з селян і міщан України до сорока батальйонів, сформувати шість єгерських корпусів, мушкетерські чотирьохбатальйонні полки. Чисельність армії у смузі від Кубані до Дніпра досягла 150 тисяч чоловік. Саме цим військам із часом належить брати Ізмаїл та Очаків, Перекоп та Гаджибей, Кишинів і Бендери.

Завдяки успішним військовим діям князя Потьомкіна територія півдня країни почала поступово збільшуватися, що дозволило ясновельможному князю закласти нові міста Херсон і Катеринослав, побудувати дороги і нові мости. Пустельні землі почали заселятися й оброблятися.

Після приєднання у 1783 році Криму до Новоросії завершився вихід країни до Чорного моря. Херсон став базою будівництва Чорноморського флоту, а базування флоту перенесено до Севастопольської гавані. За умов використання водних шляхів відкривалися нові можливості для торгівлі.

Від втілених у життя задумів у Потьомкіна голова йшла обертом, а мріялося ще про більше. Як державному діячу йому хотілося показати всій Європі не стільки кількість завойованих земель, скільки якість перетворень у них. Як простій людині князю не терпілося вразити всіх результатами своєї діяльності.

Потьомкіну вдалося добитися свого. Не лише глави трьох європейських держав — російська цариця Катерина II, польський король Станіслав Август під ім’ям князя Понятовського, австрійський імператор Йосиф II під ім’ям графа Фалькенштейна, а й дипломати, дворяни, поміщики, духівництво зі Старого Світу були запрошені на початку 1787 року відвідати Україну.

6 січня 1787 року Катерина II покинула Санкт-Петербург і вирушила до Києва. Майже весь двір і дипломатичний корпус супроводжували царицю у цій далекій подорожі. Сильні морози і короткий день анітрохи не бентежили мандрівників. Майже всі учасники вели щоденники, щоб залишити нащадкам подробиці подорожі, пікантні дрібниці і просто свої думки. Найбільш жваво, неупереджено, з описом природи і замальовками характерів подорожуючих робив це французький посол Сегюр:

«Потяг складався з чотирнадцяти карет і 124 саней з 40 запасними. На кожній станції нас чекали 560 коней.

Було 17 градусів морозу, дорога прекрасна, і ми їхали славно. Наші карети на високих полозах начебто летіли. Щоб захищатися від холоду, ми закуталися у ведмежі шуби, одягнуті поверх іншого, ошатнішого та багатшого, але теж хутряного одягу; на головах у нас були соболині шапки. Таким чином, ми не помічали холоднечі, навіть коли вона доходила до 20 градусів. На станціях всюди було так добре натоплено, що швидше ми могли зазнати зайвого жару, ніж холоду. У цей час найкоротших днів у році сонце вставало пізно, і через шість чи сім годин наступала вже темна ніч. Але для розсіювання цього мороку східна розкіш надала нам освітлення: на невеликих відстанях по обидва боки дороги горіли величезні багаття з повалених у купи сосен, ялин, беріз, так що ми їхали між вогнів, які світили яскравіше денних променів».

Звичайно ж, найбільша карета була у Катерини. Всередині неї імператриця могла дати обід на вісім персон або ж піти до спальні зі своїм фаворитом Мамоновим. Бібліотека і канцелярія дозволяли займатися справами в дорозі. Ну і, вибачте, вбиральня, щоб не оголювати на морозі найясніші зади. Тепло в кареті підтримувалося грубкою, яка опалювалася дровами.

25 січня на кордоні Новгород-Сіверського намісництва процесію зустрічав генерал-губернатор Новгород-Сіверського, Чернігівського та Київського намісництв фельдмаршал Петро Олександрович Румянцев.

«Обличчя цього маститого й знаменитого героя служило виразом його душі, в ньому було видно і скритність, і гордість, ознаки справжньої гідності», — писав Сегюр.

Катерина дуже любила цього полководця і за перемогу в турецькій війні, що остаточно позбавила Московське царство від васальства Османською імперією, пропонувала Румянцеву в’їхати до Москви на колісниці через тріумфальну арку! Але він відмовився: такі почесті чинилися хіба що в Стародавньому Римі.

А ось Катерина не змогла відмовитися від цього ритуалу: спочатку в Новгород-Сіверському (через тріумфальну арку з гербами десяти козацьких полків, побудовану на її честь), а потім і в Чернігові.

— Ось бачиш, Петре Олександровичу, — докірливо, але з усмішкою мовила цариця Румянцеву, — я поступливіша і не відмовляюся від твоїх почестей.