Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

А в 1775 році Потьомкін прибуває до України не тільки як воєначальник, а і як державний муж. Що ж він тут застає?

Північ України — це старовинні золотоглаві міста Новгород-Сіверський, Ніжин, Чернігів і Київ, територія з давніми традиціями, розвинутою торгівлею. Праворуч від Дніпра — землі дуже доглянуті, поділені між Річчю Посполитою, Австрією і Османською імперією. Лівобережна Україна — слаборозвинена і малозаселена, із Запорізькою Січчю поблизу порогів Дніпра. Південь — пустеля, нейтральна смуга, зона відчуження, хоча за природними умовами це благодатний край. Але нескінченні набіги татар змусили українців покинути ці місця. І нарешті, татарський Крим. У Петербурзі Потьомкіну пояснили, що це — непотрібні, марні землі з дуже спекотним кліматом. Двічі московити вторгалися на півострів і двічі майже повністю втрачали там свою армію. Причиною тому було зовсім не страшне татарське військо. Нестерпна спека, відсутність прісної води, слабке знання місцевості — все це діяло значно сильніше, ніж ворог. Тисячі трупів загиблих солдат і полеглих коней довелося залишити на шляху втечі.

І можливо, вже тоді у своїх фантазіях Потьомкін побачив і почав створювати з південних губерній Росії фактично незалежне царство. І бачив він його — від Молдови до Кубані, від Смоленська і до Криму.

Отже, граф Потьомкін прибуває до України, щоб… насамперед знищити Запорізьку Січ і через рік стати князем Священної Римської імперії з титулом ясновельможного. Але… Князю потрібна була боєздатна, швидка, мобільна армія. Проти татар і турків неможливо було воювати звичайними методами. Необхідний був багатовічний досвід боротьби з непередбачуваним суперником. Російські війська здатні були стояти насмерть стінка на стінку, вгризатися в землю, відвойовуючи кожен клаптик землі. Все це досягалося муштрою, нескінченним повторенням, доведенням до автоматизму однієї і тієї ж операції протягом кількох років. Але не це тут було потрібно.

Для боротьби з хитрими і розумними турецькими військами необхідні були не менш розумні воїни, які досконало вивчили їхні звички, прийоми війни, топографію місцевості. Запорожці знали не тільки принцип організації ворожих військ, а й систему озброєнь, час нападу, дроблення загонів і місця їх дислокацій. За кілька століть протистояння ворогу вони вивчили місця засідок противника; броди на річках; печери і колодязі; дороги і переправи. Самі неодноразово використовували методи турків, нападаючи або захищаючись. Ну а властиві українцям кмітливість, винахідливість, спритність, хитрість і вправність робили запорожців чудовою військовою силою у війні проти турків.

Князь Потьомкін усе це чудово розумів. Більш того, багато чого з досвіду запорожців він застосовував для створення нової армії. Саме у запорожців він підгледів простоту в одязі і вміння швидко готуватися до бою. Провівши чимало часу серед козаків, Потьомкін краще розумів недоліки російської армії і необхідність здійснення реформ.

«Очистити полки від зайвих надмірностей і кожен рід війська поставити на такій нозі досконалості, щоб уся в ньому благопристойність була відповідно до стрімкого його руху».

Потьомкін скасував у солдат буклі на голові, ввів коротку стрижку, хоча сам віддавав перевагу довгому волоссю, за що у запорожців за ним закріпилося прізвисько Грицько Нечеса. Заборонив нескінченне маршування і муштру, прийняті в російській армії. А в уставі для військ записав:

«Одяг військ наших і амуніція такі, що придумати ще не можна краще для пригнічення солдата. Краса одягу військового складається в рівності і відповідності речей з їх вживанням; вбрання повинно служити солдатові одягом, а не бути тягарем. Усяке франтівство належить знищити, бо воно є плід розкоші, вимагає багато часу, утримання і слуг, чого у солдата бути не може… Туалет солдатський повинен бути такий, що встав, то й готовий…

Для піхотного шпага зайвий тягар, зброя невикористовувана, про яку головне старання у всіх, як би вправніше надіти, щоб марширувати вільніше, також і ворочатися; многія армії шпаг у піхоті не вживають, а носять багнети.

Сідло угорське краще всіх сідел; доказ того, що всі нації, які їздять верхи, такі вживають: угорці, татари, черкеси, козаки і поляки, вони легкі, коней зовсім не саднять; робити їх у постах можна і дешевше старих».

Мудрі ватажки запорізьких козаків Антон Головатий і Сидір Білий допомогли Потьомкіну в короткий термін сформувати п’ять драгунських полків і сім гусарських, необхідних для розвідки і швидких маневрів. Трохи пізніше ще десять козацьких полків також були перетворені на регулярні.