Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— На останньому сеймі король попросив погасити свої борги народними грошима, і сейм в черговий раз дав свою згоду. Але глава держави повинен керувати, а не розкошувати, — заявив Браницький гостям Потоцького.

Депутати сейму (яких було чимало серед запрошених до Потоцьких) вирішили зібратися через рік у Чарторийського в Пулавах, кожен зі своїми пропозиціями та ідеями.

Якось після балу графиня Жозефіна попросила чоловіка прийняти делегацію жінок — дружин гостей.

— У нас до тебе є розмова на дуже делікатну тему, — оголосила Жозефіна.

Наступного дня слуга доповів, що кілька жінок просять прийняти їх. Граф Станіслав усміхнувся і повідомив, що готовий до зустрічі.

— Ваше світлосте, — офіційно почала розмову графиня Жозефіна, — ми, прогресивні жінки, звертаємося до вас як до Великого майстра польського масонства.

Потоцький підвів очі з німим запитанням: «Звідки вони знають про це?»

— Ми не пояснюватимемо, звідки у нас такі відомості, і сподіваємося, що ви цього не заперечуватимете.

Граф Станіслав зрозумів, що жінки налаштовані дуже рішуче, але не міг приховати усмішку.

— Слухаю вас уважно.

Жінки всі разом почали говорити, Станіслав підняв руку і попросив Жозефіну, щоб говорили по черзі.

— Ще в Варшаві ми вирішили просити тебе організувати жіночу масонську ложу, — повідомила графиня Потоцька.

Граф Станіслав від несподіванки встав із-за столу і в першу мить навіть не знав, як на це реагувати. Потім, трохи заспокоївшись, відповів:

— Це неможливо, милі дами. Конституція вільних каменярів категорично забороняє приймати жінок у масони. Але чому у вас виникло таке бажання?

— Масонство своїми ідеалами вибрало розум, рівність, незалежність, чи не так? — вступила в розмову графиня Чарторийська.

— Так, це правда.

— Тоді чому ви не можете знайти нам місця в тому гармонійному і досконалому світі, який намагається побудувати Орден?

— Навпаки, милі сестри (можна я вас так називатиму?). Ми вас любимо і цінуємо як матерів і дружин, і саме тому не хочемо звалювати на вас додаткові труднощі.

— Так, ми знаємо, що народжувати і виховувати дітей — наша головна місія на землі. Але і ви, масони, намагаєтеся переробити людей, зробити їх терпимішими, чистішими, перевиховати. А якщо ми, матері, познайомимося з вашим вченням, то намагатимемося з раннього дитинства закладати у своїх дітях риси, відповідні вашим ідеалам, і цим полегшимо вашу працю, коли діти стануть дорослими.

— До того ж, ми не претендуємо на спільне перебування в ложах чоловіків і жінок. Хочемо, щоб була створена суто жіноча ложа, — додала графиня Жозефіна.

— А ще, графе, нам дуже цікаво і навіть страшно. Ми згораємо від цікавості, коли чуємо розповіді про те, які перепони ви долаєте у своїх ритуалах — це і вогонь, і мечі з кинджалами, і клятва на крові, і ходіння по цвяхах, і навіть стрибки у прірву. Я просто тремчу від страху, — несподівано для всіх пролепетала графиня N*.

Після цих слів засміялися уже всі.

— Так, масонські ритуали первісно розраховані на лицарський дух і чоловічу психіку. Ви, звичайно, перебільшили міру їх небезпеки для здоров’я. Хоча деякі ритуали, я думаю, вам не підійдуть.

— Які ж?

— Ну, наприклад, у майбутнього масона є ритуал, обов’язковою умовою якого є оголені груди з лівої сторони на знак відкритості серця.

— О, з цим ми якраз згодні, — мало не хором відповіли жінки, і їхні слова потонули в загальному реготі.

— Ну гаразд, — промовив граф Потоцький, і в кабінеті запанувала тиша. — Я не кажу вам «так», але і не кажу «ні». Сам прийняти таке рішення я не можу — мені потрібно порадитися з братами.

Незабаром на своєму Конгресі брати — члени Великого польського сходу вирішили створити автономну жіночу ложу і назвали її «Благодійність».

Через дев’ять місяців граф Потоцький отримав листа від короля.

«Ваша світлосте, пане генерале! Мені надійшла скарга на російський полк, розквартирований на Волині. Команди полку беруть у поміщиків фураж насильно, грошей не дають, залишають тільки квитанції. А якщо одержують відмову в наданні товарів, відбивають замки в коморах, забираючи звідти самовільно сіно та овес. На реляції, подані полковнику Сологубу, відповіді немає. Прошу вас як нашого регіментарія або звернутися зі скаргою до князя Потьомкіна, або розібратися самостійно з цими безчинствами».

— Що ж, це непоганий привід для знайомства з князем Потьомкіним, — подумав граф Станіслав.