Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— На словах його величність просив передати, що якщо цей текст вас влаштовує, я негайно розпочну ліплення і виготовлення форми, — повідомив Йоганн Філіп.

— Передайте його королівській величності, що для мене велика честь бути настільки високо оціненим на цьому пам’ятному знакові.

До палацу Потоцьких у Варшаві, як буває в таких випадках, потягнувся натовп підлабузників і прохачів. І до тих, і до інших граф ставився спокійно, вважаючи, що цю навалу потрібно просто пережити як один з атрибутів слави, що прийшла до нього. Тим більше що він, як і раніше, вважав інтерес до себе швидше надуманим, ніж заслуженим. І все ж йому було приємно розгортати свіжі газети, де так чи інакше згадувалося його ім’я. Ксьондз Франтішек Сярчинський написав велику статтю «Похвала Станіславу Потоцькому Щенсному», тут же видану окремою брошурою. Трохи згодом придворний поет Чарторийських Франтішек Діонізій Княжнін у своїй «Оді на регімент Потоцьких» закликав націю до єдності, намагаючись розбудити віру в майбутнє на прикладі графа Станіслава Потоцького.

Незабаром відбулася подія європейського масштабу — графа Станіслава запросили на чергові вибори Великого майстра Великого польського сходу (Польщі, Литви та України). Потоцький сприйняв запрошення не більше ніж данину поваги до себе. Однак коли його кандидатуру запропонували на пост Великого майстра, граф категорично відмовився, вважаючи, що він ще не готовий до подібної місії. Але його підтримав брат Eques Salsinatus (а це був король Станіслав Август), і графа Станіслава Потоцького майже одностайно благословили на виконання обов’язків Великого майстра.

На процедурі посвяти дещо збентежений Потоцький пообіцяв, що боротиметься за подальший розвиток масонства, за відродження Польщі, процвітання народу.

— У наших ложах кожен зможе висловлювати свою думку, не боячись бути перерваним. При обговоренні будь-яких проблем у нас не обов’язкова однодумність. Боротьба світла з темрявою, із забобонами і релігійною нетерпимістю — одне з наших основних завдань. Я ж, зі свого боку, прагнутиму розвивати братерські зв’язки з іншими Великими ложами світу.

Восени 1785 року на щорічний ярмарок до Умані приїхали кузени графа Станіслава Ігнацій та Станіслав Костка Потоцькі, Северин Ржевуський і Адам Чарторийський. Останнім з Білої Церкви підтягнувся сусід Потоцьких товстун Ксаверій Браницький.

Граф Ксаверій належав до того типу людей, яких називають «зірвиголова». Батько Браницького залишив синові у спадок пристойний достаток, який Ксаверій успішно розтринькав у молодості. Здобувши прекрасну освіту в Європі, Браницький спочатку захопився подорожами, але потім його душа зажадала гострих відчуттів, і він почав шукати військової слави. Маючи запас зухвалості, сміливості й авантюризму, граф Ксаверій Браницький спочатку воював проти Пруссії в лавах французького війська, потім брав участь у Семирічній війні. Пізніше зійшовся з майбутнім королем Станіславом Августом і вірно йому служив. Станіслав Август мав справжню прихильність до Браницького — йому потрібні були віддані люди. І граф Браницький почав стрімко просуватися службовими сходами, йому були даровані Перемишльське і Білоцерківське староства. Граф Ксаверій знову розбагатів, але це не вгамувало його войовничий дух. Життя своє не цінував ні в гріш, тому його шпага чи не завжди була при ньому. Він шукав будь-якого приводу для дуелі. При цьому благородство його душі ніколи не дозволяло порушувати кодекс честі дуелянта. Чого тільки варта гучна свого часу дуель графа Браницького з відомим ловеласом Джакомо Казановою! Поєдинок відбувся через одну італійську актрису, і спровокував його граф Ксаверій. Хоча Казанова не був дворянином (а це означало, що Браницький міг не лише відмовитися від дуелі, а й запросто вислати Казанову з країни), бій усе-таки відбувся. Граф поранив Казанову в руку, сам же дістав важке поранення в живіт, майже смертельне в ті часи. Слуги Браницького накинулися на суперника, готові порубати того, але граф зупинив їх наказом не чіпати Казанову. Яким важким не було поранення, Ксаверію вдалося вижити.

Володіючи рідкісною красномовністю і дотепністю, граф Браницький постійно розбурхував сейми своїми ідеями і пропозиціями. Не визнаючи жодних етичних критеріїв, міг сміливо критикувати і короля, і будь-якого магната. Ну а в пиятиках і картярських іграх нашому гуляці не було рівних.

Ось і тепер, приїхавши до Умані, він загорівся ідеєю відродження батьківщини, створивши опозицію королю. Федерація воєводств, запропонована Станіславом Потоцьким, — один із шляхів цього відродження.