Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Тіло його обм’якло, і він стомлено опустився на ліжко Жозефіни. Якщо чесно, він чекав від своєї дружини такої витівки. Чекав і боявся цього. І справа зовсім не в графі Вієльгорському, а в її темпераменті, схильності до швидкоплинного флірту, бажанні постійно перебувати в центрі уваги, в її любові до компліментів і навіть до примітивних лестощів. Розумом Станіслав усе це розумів, але в душі… Ревнощі захлеснули його. Він безліч разів бачив зради чужих жінок і чоловіків і завжди ставився до цього філософськи, а іноді і з гумором. Але це не стосувалося його самого. А зараз настав час випити отруту подружньої зради і йому.

Чим більше Станіслав думав про те, що сталося, тим сильніше розпалювалося в ньому почуття гніву, і коли, нарешті, до спальні повернулася Жозефіна, він відчував до неї справжню ненависть.

— Стасе, — як ні в чому не бувало, з усмішкою мовила Жозефіна, — ти давно мене чекаєш?

— Де ти була, дорога? — насилу стримав свої емоції граф.

— Уявляєш, мене запросила до себе графиня Чижова. Вона отримала листа з Петербурга і терміново хотіла розповісти мені останні плітки.

Граф Станіслав мовчки простягнув їй записку Юрія.

Жозефіна зашарілася, і благодушність миттєво зникла з її обличчя.

— Пробач мене, Стасе, якщо можеш, — лагідно мовила вона.

Потоцький миттю вискочив із кімнати.

Наступного дня він наказав своєму камердинерові нікого не приймати. Всю ніч граф Станіслав не спав, придумуючи покарання для Жозефіни — одне гірше за інше. Тільки під ранок забувся важким сном. І коли слуга оголосив: «Граф Ігнацій Потоцький», Станіслав зрозумів, що це — єдина людина, з якою він зараз може спілкуватися.

Граф Ігнацій зайшов із похмурим обличчям, мовчки обняв Станіслава і зазирнув йому в очі. Ігнацій помітив у погляді кузена зосередженість і деяку відчуженість, і хоча той спробував усміхнутися, очі видали обурення, що роздирало його зсередини.

— Дорогий брате, — почав відверто Ігнацій, — я знаю про твоє горе. Тепер розкажи мені про свої плани.

— Мої плани? — перепитав граф Станіслав, і в його очах промайнула недобра іскорка. — Плани дуже прості. Ми сьогодні ж переїжджаємо до Тульчина, там графиня збирає свої речі і далі вирушає до маєтку своїх батьків — Дуклі. І якщо ти прийшов просити мене про інше, не старайся. Я не говоритиму гучних слів про зраду. Я не можу пробачити цій жінці її обман.

Ігнацій нервово заходив по кімнаті (на його обличчі заграли жовна).

— Я не збираюся тебе вмовляти, — різко промовив він. — Я прийшов до тебе не як кузен і навіть не як родич. Я тут як твій брат у масонстві, — голос його пом’якшав, — і вважаю, що провидіння посилає тобі перше випробування. Ми з тобою говорили, що однією з головних цілей нашого ордену є виправлення роду людського шляхом очищення себе самого, прощення ближнім своїм їхніх недоліків та помилок. Масон повинен протягувати руку допомоги кожному, і тим більше не відмовляти тому, хто просить. Я говорив із графинею Жозефіною. Вона глибоко кається у скоєному і стверджує, що ти — найважливіший чоловіку її житті. Не забувай також, що шестеро твоїх дітей потребують ласки і батька, і матері в однаковій мірі, і виховати їх ви маєте разом, незалежно від обставин. Ти повинен придушити свою гординю і пробачити дружину. Залишаю тебе до вечора наодинці зі своїми думками, а ввечері скажеш про своє рішення.

Ігнацій тихо вийшов. Не одну годину Станіслав провів у роздумах, а потім запросив до себе графиню Жозефіну. Через деякий час Жозефіна вийшла від чоловіка, по її заплаканому, але щасливому обличчю можна було зрозуміти, що граф простив її.

Увечері Станіслава знову відвідав Ігнацій.

— Ми поспілкувалися з Жозефіною, — уже спокійно почав Потоцький. — Вона справді шкодує про те, що трапилося. Не знаю, чи надовго. Такі жінки, як вона, постійно привертають до себе увагу чоловіків, і ця увага лестить їм. Ну що ж, час покаже. Тим не менш, дорогий кузене, ми завтра залишаємо Горохів. Тобі величезне спасибі за участь та небайдужість до моєї сім’ї.

Брати обнялися і побажали один одному якнайшвидшої зустрічі.

Усю дорогу до Тульчина граф Станіслав провів у роздумах. Пробачити Жозефіну він пробачив, але… «Але», і дуже велике, залишилося.

По приїзді до Тульчина Станіслав замкнувся в бібліотеці.

«Якщо у мене проблеми в особистому житті, спробую більше уваги приділити громадському», — вирішив він. Поступово в думках у нього почав формуватися образ політичного устрою країни. Своїми ідеями він вирішив поділитися з депутатами сейму на черговому засіданні, що планувалося восени 1784 року в Гродно.