Королівська влада, за його переконанням, повинна бути сильно обмежена, а от регіони, навпаки, в змозі забезпечити відродження і процвітання держави. Тим не менш, у Станіславі Августі він насамперед бачив друга, здатного не тільки прийняти нові пропозиції, а й втілити їх у життя.
«Усі мої думки відкриваю Вашій королівській величності, бо хочу, щоб Ви знали мій характер і читали в моєму серці», — писав він Станіславу Августу напередодні сейму.
Королю сподобалася відкритість молодого Потоцького, і він відповів, що сподівається на суттєву допомогу «свого друга і доброго громадянина» у справі державного будівництва.
Графа Станіслава тепер дуже тягнуло зітнутися у суперечках і дискусіях з іншими особами з вищої сфери країни. Він передчував уже перемогу в битві за майбутнє мільйонів своїх співгромадян. Потрібно зазначити, що про графа Станіслава Потоцького останнім часом нерідко згадували у вищих колах. Молодь і середнє покоління стежили за його успіхами, починаннями і перетвореннями у власних маєтках. Люди похилого віку, у свою чергу, бурчали, що він дав надто багато волі своїм холопам, запевняючи, що цього робити ні в якому разі не можна, інакше повториться Коліївщина. Жіноча громада з великим схваленням оцінила примирення Станіслава з Жозефіною — не можна в одну мить руйнувати такі гарні пари, до того ж через такі «дрібниці».
Граф Станіслав розумів: він повинен приїхати на сейм не тільки з пропозиціями, а й з реальними справами. І перед самим від’їздом йому прийшла в голову цікава ідея…
Хоча до своєї промови на сеймі Потоцький ретельно готувався, страх перед великою аудиторією спочатку скував його: графові вперше доводилося виступати при такому великому скупченні народу. Якийсь час він боровся із хвилюванням і боязкістю, але незабаром впевненість повернулася до нього. Станіслав зрозумів, що лише будучи гранично щирим, він зможе зацікавити інших своїми пропозиціями. І справді, депутати уважно прислухалися і неодноразово переривали його оплесками. А кульмінація промови графа Потоцького була наприкінці його виступу (це та ідея, яка виникла перед від’їздом).
— Панове, свої пропозиції щодо покращення нашої армії я вирішив підкріпити власним внеском. Із дозволу його величності, — граф зробив уклін в бік короля, — я викупив у Юрія Стемпковського регіментарство. Це дає мені право на командування українсько-подільською дивізією в чині генерал-лейтенанта. І тепер хочу зробити власний внесок до справи посилення наших військ. Я дарую Речі Посполитій полк піхоти з повним утриманням — 400 піхотинців, 24 гармати з кінною тягою і все необхідне для їх утримання.
Вигуки «Віват! Хай живе граф Потоцький! Слава великому громадянину!» перервали його виступ.
— Крім цього, — мовив далі Потоцький, коли настала тиша, — зі шляхти (кількох сотень осіб) я організував полк кінної міліції, який разом з моїми надвірними козаками охоронятиме кордон з боку Туреччини і Росії.
І знову «Віват! Віват! Віват!»
— Ну і, нарешті, ще про один невеликий подарунок країні, — граф Станіслав хитро усміхнувся. — Сьогодні я отримав листа з Тульчина. Моя дружина графиня Жозефіна народила майбутнього воїна — сина Ярослава!
Такого захопленого привітання не чекав навіть Потоцький — овації, свист і вигуки не змовкали кілька хвилин.
Повідомлення про народження сина Потоцький отримав майже напередодні виступу. Їдучи з Тульчина, він знав, що Жозефіна повинна скоро народити. Маленький черв’ячок гриз його самолюбство з приводу термінів. Але тепер граф заспокоївся, бо терміни пологів вказували на те, що завагітніла вона за місяць до їхньої поїздки в Горохів.
Наступного дня графа Станіслава очікувала ще одна приємна подія: партія князя Адама Чарторийського прийшла на засідання сейму, на знак поваги до Потоцького, в дружньому мундирі генерала — в кунтуші та жупані з синіми і блакитними лацканами. І весь зал знову вітав прихід графа Станіслава стоячи й оплесками.
Незабаром після сейму Станіслав і Жозефіна попрямували до Варшави на запрошення короля Станіслава Августа.
Відразу граф Потоцький став чи не першою особою в місті. А коли Жозефіна представила у своєму палаці в Варшаві кілька прапорів майбутнього полку, власноруч вишитих самою графинею і її дочками, тонка цівка обговорення у світському товаристві відносин між подружжям Потоцьких перетворилася на водоспад захоплення сімейством.
На честь Потоцьких Станіслав Август дав обід, на якому подружжя сиділо по обидві руки короля. Розмова за обідом була стриманою, а деякі репліки, виголошені між подачею страв, стосувалися абстрактних тем. А от по завершенні обіду, перейшовши до іншої зали, король звернувся до Потоцького, але так, щоб чули всі оточуючі.
Читать дальше