Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— Але чи гідний я? — із хвилюванням запитав граф Станіслав.

— Я спостерігав за тобою, мій дорогий кузене. Ти робиш багато корисного і для країни, і для людей, що живуть навколо тебе. А вступ до нашого братства вільних каменярів дозволить тобі ще більше розвинути в собі чесноти. Спілкуючись з людьми, пов’язаними єдиною метою, ясніше уявиш, в якому напрямку потрібно рухатися, які завдання вирішувати. У свою чергу, сам зможеш передати частинку свого досвіду нам.

— Але мені здається, все це я можу робити і не вступаючи до масонів!

— Абсолютно правильно, мій дорогий брате! — вигукнув Ігнацій. — Але це лише маленька дещиця того, чим займаються каменярі. Одне з головних завдань братства — пізнання істини. Всі ми неосвічені, темні. Чим більше людина знає, чим краще вона освічена, тим незрозумілішим їй здається наше буття, тим більше виникає проблем. У тебе, я впевнений, є багато невирішених питань.

— О, звичайно, Ігнацію! — гаряче відгукнувся Станіслав. — І одне з головних питань: навіщо ми існуємо — і люди окремо, і Земля в цілому? Навіщо нас висмикнули з небуття на мить, звану «життям», щоб потім знову відправити у небуття? Якщо для продовження роду, як багато хто вважає, а простіше — для розмноження, то це дуже примітивно. І чому саме нас обрала доля? Де ми були до народження і куди діваємося після смерті? А може, просто хтось проводить величезне дослідження?

— Мене також хвилюють подібні питання. Іноді здається, що наша Земля — це маленька частинка такого самого живого організму, як наш. Або ж інше: в нашому організмі є інстанції, подібні до Землі або інших планет, з істотами, що проживають там за тими ж природними правилами і законами, що і ми на нашій Землі. І таке зменшення, втім, як і збільшення у Всесвіті, нескінченне.

— І ми в цьому світі, схоже, не одні. Я що маю на увазі? Людина вважає себе володарем свого життя. Насправді ніхто не знає своєї долі: чи вона визначена заздалегідь, чи вищі сили керують нами на власний розсуд.

— А навіщо нам дано розум? Не собакам або кішкам, а нам? Випадковостей, як ти кажеш, не буває. Може, хтось колись щось забув? І зараз намагається відновити це?

— Коли я дивлюся на зоряне небо, мені стає цікаво, навіть страшно, що туди можна летіти нескінченно в часі і просторі.

— А навіщо людині заздрість, ревнощі, прагнення до влади, жадібність, якщо підсумок у всіх один?

— Стоп! Людина сама, без помічників, не може осягнути вищу мудрість, а ми всі разом, камінь за каменем, покоління за поколінням прагнутимемо до пізнання — воздвиження великого храму істини.

— Це висока мета, Ігнацію. Але ж вона є не тільки у масонів?

— Звичайно. Бог єдиний, при цьому у світі існує безліч релігій. До нашого братства вступають люди різних національностей, кольорів шкіри, вірувань, і я вірю, що не мине й ста років, як усі релігії об’єднаються під одним керманичем, і вже одне це вирішить багато питань нашого буття.

— Тут я з тобою не погоджуся. І знаєш чому? Прості люди, можливо, й об’єдналися б під одним Богом, але це не потрібно вищим церковним чинам. Може, я скажу богохульні слова, але в церкві, як і в суспільстві, є багаті і бідні, розумні й дурні. І священики, що сидять на троні, зовсім не бажають ділитися своїми привілеями, багатством з іншими. О як я хотів би помилятися!

Настала довга пауза. Обидва брати занурились у свої думки.

Першим мовчання порушив граф Станіслав.

— Але ж не однією лише наукою займається орден?

— Звичайно ж ні! Основна мета масонства — поліпшення роду і життя людського. Ось тепер ми підійшли до головного. Мільйони людей готові давати корисні поради всьому світові, при цьому не бажаючи змінювати своє порожнє, повне вад життя. Але тільки почавши з себе, зі свого оновлення та очищення, можна намагатися щось змінити в інших.

— Мабуть, це дуже правильна думка, — погодився граф Станіслав.

Граф Ігнацій зазирнув ув очі свого кузена, намагаючись знайти там відповідь на питання: «Чи до кінця той зрозумів усю глибину сказаного мною?»

Станіслав несміливо промовив:

— Я готовий на всі умови. Мені потрібно ще багато працювати над собою, але сподіваюся, брати повірять у мою щирість.

— Не хвилюйся, людина все життя повинна працювати над своїм удосконаленням. Горе тому, хто цього не розуміє. Я думаю, ти станеш гідним членом нашого братства. Через кілька днів ми проведемо обряд таїнства посвячення в масони.

— Я дуже хвилююся, чув, що цей ритуал пов’язаний з черепами, кровопусканням і ще безліччю містичних таємниць.