Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Син Михайла Юрій більш за все чекав приїзду Жозефіни Потоцької в надії на продовження їхнього швидкоплинного роману. Цікаво зустрітися йому було і з графом Станіславом, який вважався прекрасним співрозмовником і красномовним опонентом у суперечках.

З неприхованим інтересом і цікавістю чекала гостей і друга дружина графа Михайла — француженка графиня де Травасьє.

Тільки від Потоцьких приїхали Ігнацій, Станіслав Костка, Станіслав із Жозефіною і сестра Станіслава Роза Брюль, а ще — Ржевуський, граф Рапацький із дружиною Нінель із Локачів, білоцерківські Браницькі, графиня Богуславська…

Поки йшли приготування до балу граф Михайло Вієльгорський і абат Маблі зібрали всіх чоловіків для серйозної розмови.

— Панове! — почав господар будинку. — Тут зібралася нехай і не вся, але значна частина передової молоді нашої республіки. За час, проведений у Парижі, я багато думав про нашу батьківщину, спілкувався з найосвіченішими головами Європи, яскравим представником яких є присутній тут мій друг і водночас затятий опонент метр Маблі. Наш абат усе своє життя присвятив пошуку шляхів досягнення благоденства для роду людського, неможливого без правильної організації суспільного ладу. Причому, в різних країнах, залежно від цілої низки причин і передумов, він бачить цей лад різним — від монархії до республіки. Зокрема, вже цього року метр Маблі розкритикував американську Конституцію як занадто демократичну. Але повернімося до нашої країни. Навіщо я зібрав вас зараз? Наше зібрання абсолютно відкрите, ми ні від кого нічого не приховуємо й анітрохи не протиставляємо себе нашому королю. Я обов’язково викладу в листі його величності Станіславу Августу всі цікаві ідеї, що виникнуть під час наших плідних суперечок. Вам, молоді, жити в цій країні, і вам потрібно думати, як зробити її кращою, могутнішою, багатшою. Кожна країна, як будь-який живий організм, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, інакше на неї чекає крах, а у нас зараз утворився якийсь застій. Кілька років тому метр Маблі, почасти на моє прохання, написав працю, де вважає, що наш король повинен бути спадковим, а виконавча і законодавча влада розділені. Потім я звернувся до Жан-Жака Руссо, праці якого, я впевнений, ви знаєте. Цей ідеаліст запропонував свою форму правління. Він вважає, що всі люди народжуються рівними, плоди земні належать усім, а земля — нікому, монарх не може бути спадковим, селян необхідно звільнити від кріпосного рабства. Державний устрій має бути федеративним, бо федеративна форма поєднує в собі вигоди великих і малих держав. Але вони, розумні люди сучасності, не можуть здалеку відчувати те, що відчуваєте ви тут, усередині своєї батьківщини. Вони можуть дати раду, але долю країни все-таки доведеться вирішувати вам. Я знаю, що ваші юні уми ще вільні від догм, і кожен з вас намагається по-своєму удосконалювати форму управління своїми маєтками.

Граф Станіслав Потоцький активно долучився до обговорення реформ. Маючи вже деякий досвід, він схилявся до думки, що Польща повинна перетворитися на федерацію воєводств, а король — мати обмежені повноваження.

На другий день Ігнацій запросив Станіслава Потоцького до своїх покоїв. Кузени сіли в кріслах біля каміна. Потріскування у вогні дерев’яних цурок налаштовувало на душевну бесіду (власне, цього і бажали обидва Потоцькі).

— Що ти, мій дорогий кузене, знаєш про масонство? — відразу запитав Ігнацій.

— Зовсім небагато. Знаю, що вони називають себе братством вільних каменярів, що це таємна організація, яка бажає принести світу благо, і цілі у неї найвищі. Незрозуміло мені тільки одне: навіщо тримати в таємниці благородні цілі? Навпаки, все має бути відкритим.

— Це якраз пояснюється простіше всього. Коли масонство зародилося, церква поставилася до нього з великою недовірою. З одного боку, боячись конкуренції, з другого — єретичних поглядів. Знову ж таки, багато масонів займають дуже високе положення в суспільстві і не хочуть афішувати свої благі діяння із сором’язливості. І нарешті, як казав мій батько (та і твій теж): «Чоловіки — це дорослі хлопчаки». Вони хочуть погратися в лицарів. А все таємне завжди привертає до себе.

— Я чув, ти, Ігнацію, уже входиш до керівництва масонства в нашій країні.

— Не просто до керівництва, Станіславе. По великому секрету скажу: мене обрали великим майстром Корони, Литви та України. До нашого великого польського сходу входять тринадцять лож. До однієї з них, «Святині Ізіди», я пропоную вступити тобі.