Олена Литовченко - Фатальна помилка

Наскільки йому не вистачає розумного й відданого генерального писаря, гетьман Виговський відчув моментально. Вже 11 вересня 1659 року «чорна рада» у Германівці виступила проти його гетьманської влади. Протягом лічених днів булава опинилася в руках молодого Юрія Хмельниченка. Голота раділа, козацька старшина багатозначно мовчала. Розуміючи, що справу програно, Іван Виговський вирішив забратися в Польщу — від гріха подалі, щоб раптом не розділити сумну долю свого генерального писаря.

Після підлого вбивства Немирича кар’єра Тимоша Цецюри начебто пішла вгору… та тільки ні грошей особливих, ані слави пан полковник так і не нажив. Скоріше, гіркоту й розчарування.

Для початку 29 вересня 1659 року в Переяславі Цецюра здав свій уславлений полк князеві Трубецькому, який зарозуміло і водночас милостиво оголосив пану полковнику про прийняття переяславців під високу руку московського царя. Козаки при цьому били чолом та обіцяли невідступно перебувати під рукою великого государя довіку. Далі, 17 жовтня 1659 року на нараді між князем Трубецьким і козацькою малоросійською старшиною були вироблені й записані нові Переяславські статті. Серед тих, хто підписався під відновленими (на користь московитів, ясна річ) статтями, чомусь опинився і сам Тиміш Цецюра, який з неписьменного дивом перетворився на справдешнього грамотія — щоправда, шульгу.

Наприкінці 1659 року як платню за успішне виконання завдання державної ваги сестра Цецюри була звільнена з-під суворого нагляду й відпущена навсібіч. Ясна річ, вона з усією можливою швидкістю полишила межі Московського царства й перебралася в Гетьманщину. На жаль, переїхала вже сама: адже паралізована купчиха Дєділова до того часу просто не дожила… Тиміш тепло зустрів сестричку й незабаром видав заміж за простого козака Єрофія Молновецького.

На початку наступного — 1660 року хвацький полковник на якийсь час полишив Гетьманщину. Куди він поїхав?.. До Москви, куди ж іще! Там удостоївся особистого запрошення до престолу государя. Під час теплої дружньої бесіди, що відбулася 1 березня 1660 року, Тиміш Цецюра мав щастя особисто запевнити його царську величність Олексія Михайовича у своїй безмежній відданості. Присутній при цьому дяк Приказу таємних справ Дементій Башмаков доволі схвально відгукнувся про свого підопічного. До речі, подумки Дементій Минович не втомлювався хвалити самого себе за те, що свого часу здогадався врятувати від вірної смерті дрібного злодюжку, який поцупив у нього срібні свічники… Он як вдало справа повернулася!

Далі Тимофій Цецюра (вже не полковник переяславський, а наказний гетьман!), перебуваючи зі своїми козаками під командуванням боярина Шереметєва й у союзі з Юрієм Хмельниченком, брав участь у невдалому поході на Львів проти поляків. Коли ж під час бою під Чудновим 11 жовтня 1660 року Юрій Хмельниченко (після поразки Шереметєва) перейшов на бік Речі Посполитої, за ним пішов і Тимофій Цецюра, із загоном у 2000 козаків. До речі, як зауважив літописець, без збитку для козаків перехід не минув: деяких татари «пошарпали», а декого навіть у неволю забрали…

Втім, поляки заарештували Цецюру й ув’язнили в Дубенському замку. Звідти бранець утік, 19 (29) березня 1662 року повернувся до Переяслава, там був заарештований і під конвоєм полкового старшини Опанаса Захарященка відправлений до Москви. Там зраду Тимофія Цецюри розцінили гідно й нагородили його у 1663 році засланням до Сибіру.

Збереглася його чолобитна до государя з Томська від 20 серпня 1667 року, де колишній козацький полковник старанно перелічив свої заслуги перед Московським царством: вірою і правдою служив тамтешнім государям цілих 13 років, «зрадника Івашку Виговського» з Малоросії вигнав і надалі, всю Малоросію очистивши, разом з військом Запорозьким під государеву царську високу руку її підвів і новими Переяславськими статтями на віки вічні пов’язав. Природно, колишній полковник щиросердо зізнався у «гріху» під Чудновим, каявся, просив явити царську милість, пробачити грішника і перевести на проживання до Москви…

Найвищого рішення по чолобитній Тимоша Цецюри не збереглося. Зате відомо, що у 1671 році під час втечі з томської каторги він безславно потонув в одному із численних боліт неозорої сибірської тайги. У цьому проглядається певний символізм: адже кинути в болото тіло Юрія Немирича, загорнуте у криваву рогожу, наказав не хто інший, як полковник Цецюра!..