Анастасія Байдаченко - Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

– Мій брат, Джон Бедфорд, має бути регентом тут, у Франції. Та лордом-протектором, поки мій син не увійде у літа. – Королеві кожне слово давалося важко, так наче він мав виплюнути з горла щось колюче та шорстке. – Мій брат, Гемфрі Глостер, має бути регентом Англії, проте коритися волі Бедфорда як старшого… «та розсудливішого», – додав він подумки. – Бофор, Екзетер, Варвік, Бедфорд – мають бути наставниками мого сина. Він має знати, що він англієць за кров’ю та вихованням…

Герцог Бедфорд схилив голову на знак згоди. Вже зараз, навіть коли його старший брат ще живий, Бедфорд фізично відчув відповідальність та вагу влади. Вона кам’яною брилою тисла на його плечі, прорізала глибокими зморшками його високе чоло, стискала до скрипу його зуби. Він мав до брата єдине прохання. Та зараз було набагато важливіше, аби Генрі встиг віддати усі розпорядження та висловити свою волю. Важливіше для Англії.

– І я наказую усім присутнім… – навіть перед лицем смерті король не навчився просити, лише віддавати накази. – Наказую вам усім присягнути мені…

Голос його тремтів, від того здавався страшним, мало не потойбічним. Усі, хто стояв у тому малесенькому, геть просякнутому духом крові та нечистот покої, впали на коліна.

– Присягніть, що вестимете війну доти, поки останній француз не скориться угоді в Труа… До останнього…

«Присягаю, присягаю, присягаю…» Король із якимось незрозумілим задоволенням обвів поглядом опущені голови своїх підданих. Так, він помирає, – із цим нічого не вдіяти, та його праведна справа житиме, його син носитиме подвійну корону.

– Джоне… – покликав він брата, від надміру зусиль голос його зраджував.

– Ваша величносте… – Бедфорд підійшов та опустився на коліно впритул до вузького ліжка.

– Тримайся за союз із бургундцями до останнього. Нам не здолати Францію та Бургундію разом. Нам можна перемогти, тільки підтримуючи їхню ворожнечу. Одружися із сестрою герцога Бургундського.

– Так, ваша величносте.

– Орлеанський… Герцог Орлеанський має залишатись ув’язненим в Англії. Чимало людей вважають, що він має набагато більше прав на престол, ніж принц, що ховається за Луарою. Зрозумів?

– Так.

– Глостер… Недалекий та дурноголовий. Та він наш брат, наша кров. Будь розсудливим. Тримай королеву Катрін під наглядом, я не маю до неї довіри. Пильнуй, щоб вона не напхала французьких дурниць та легковажностей у голову мого сина. На тобі – мій син та бастард Кларенса…

Король замовк, вирівнюючи подих, збираючи сили. Його обвітрені губи аж посіріли. Для Бедфорда авторитет і сила старшого брата завжди були безапеляційними, отож його передсмертна безпорадність була нестерпною. Останні слова про бастарда їхнього брата Кларенса ляпасом нагадали герцогу, що він сам хотів просити його величність. Проте власне прохання здалося йому егоїстичним та дрібним у порівнянні із долею його країни, що лишиться із королем-немовлям. Він не має права красти час останніх наказів короля на власні прохання.

Перед смертю всі рівні, король Англії помирав так само, як і його солдати в таборі – від дизентерії. Король розплющив свої світлі очі, вуста ледь рухались, дуже виснажене обличчя зробилось землисто-сірим, і король уже не міг вимовити ані слова. Він прикусив губу, щоб стримати стогін…

Бедфорд вийшов із покою лише на світанку наступного дня, після того, як його брата причастили, соборували, після того, як він сам закрив йому очі та прослухав заупокійну месу. Усі присутні залишились на колінах, читаючи заупокійні молитви, допоки тіло короля не забрали бальзамувальники. Бедфорд розумів: усе, що далі відбуватиметься із тілом його брата, не матиме жодного значення для спасіння його душі, проте буде символом для багатьох людей, хто вірив у права англійця на корону Франції. Тому герцог наказав вчинити із тілом, як було у звичаї із королями на війні. Висохле, зневоднене тіло розчленували, виварили у великому казані, щоб відділити плоть від кісток. Кістяк поклали у труну, а поруч у свинцевому посуді забальзамували рештки. Королівське тіло чекав довгий шлях додому, до англійських берегів. Проте спершу герцог Бедфорд мав намір вчинити символічне поховання: труну покійного короля поставили в соборі Сен-Дені, місці одвічного упокоєння французьких монархів. Як знак того, що Генрі Ланкастер, король Англії, був законним королем Франції. І тому його син, дитина восьми місяців, так само є законним королем.

Уже три дні благословенний король Франції хворів на лихоманку. Два місяці тому у Венсені помер його зять, англійський король-завойовник від такої ж дивної лихоманки та непристойної хвороби, полишивши свого сина-немовля спадкоємцем обох королівств. Смерть батька зробила маленького принца Генрі з ласки Божої королем Англії, а смерть діда зробить королем Франції.