Юрій Винничук - Аптекар

Зиморович натомість заявив, що насправді жодних доказів нема, бо учень аптекаря втік, а це його речі, а не аптекаря. Щодо списку, то він і сам підозрював цих парубків у тому, що вони зґвалтували і вбили дівчину. У списку нема пана Зількевича, але при огляді його останків виявлено доказ того, що він теж був замішаний у вбивстві. Тут Зиморович переказав драматичну історію знущання над дівчиною і задемонстрував відкушеного прутня, якого перед тим приніс йому Айзек. Однак увесь драматизм цієї історії сильно блякнув через те, що йшлося про повію.

Далі один зі свідків упізнав маску. Доктор Ґрозваєр викликав на свідка доктора Геліаса, і той підтвердив, що познайомив Мартина з майстром шермерки, а що убивства були вчинені саме шпагою, котра не так поширена, як шабля, то всі докази сходяться. Схвальний гомін усіх, хто дослухався до слів Ґрозваєра, засвідчив, що сумнівів уже ніхто не мав. Учителя шермерки Рамзея запитали, як він оцінює здібності Мартина Айрера, і публіка з великим задоволенням почула те, що й прагнула почути — аптекар виявився майстром шпаги, і Рамзей учив його лише окремих специфічних випадів. Натомість його учень Лоренцо — геть нездалий шермер.

Спробу Зиморовича викликати за свідків Руту й Айзека, які б ствердили, що аптекар не покидав уночі свого дому, тільки висміяли. Як можна слухати свідчення чарівниці? А жида? Нехай іде свідчити по своїх жидівських судах. Тут йому не місце.

Але Айзек був на Ринку разом із рабином Меєром, Калькбреннером та Францем, і все уважно слухали.

— А от я завиграшки міг би посвідчити, що ми з ним цілу ніч грали в карти, — сказав сам до себе Франц. — Але ж мене ніхто не попросив.

— Я вас прошу! — схопився за останню соломину Айзек, загорівшись.

— І це мудро з вашого боку. Але мене треба просити тричі.

— То я прошу, прошу і ще раз прошу.

— Франце, припини, — буркнув Йоган. — Ніхто тобі й так не повірить після усіх цих доказів. Чи не бачиш, як вони налаштовані?

— Ну, моє діло запропонувати, — ображеним тоном відповів Франц. — Тому, як казав мені мій друг Пілат за відомих обставин, я вмиваю руки.

Зиморович зробив ще одну спробу і запропонував, аби пан Мартин приміряв одяг і маску. Лавники погодилися, що треба ж бо переконатися, чиї то речі. Як і варто було сподіватися, одяг виявився замалим, а маска, виготовлена з кількох склеєних шарів тканини, далеко не повністю закривала обличчя аптекаря, виставляючи при цьому напоказ чорну борідку. Зиморович поцікавився у свідка, який бачив убивцю, чи упізнав він його зараз. Свідок був виразно ошелешений. Він не бачив борідки, яка б стирчала з-під маски, обличчя ж було тоді закрите повністю.

— А що може сказати свідок про те, як убивця атакував свою жертву? — продовжив Зиморович. — Чи він часом не накульгував?

— О, ні, — замотав головою той, — він доволі спритно стрибав, уникаючи шаблі.

Але тут втрутився доктор Ґрозваєр і поцікавився, яка тоді приблизно була година, а потім радісно повідомив усім присутнім, що о цій порі уже смеркає, і свідок не міг усе достеменно розгледіти. Він говорив так переконливо, що свідок завагався і визнав, що не так уже й добре все розгледів.

І тоді рабин Меєр запитав у Айзека:

— А яке лезо у шпаги аптекаря: плескате чи тригранне?

— Тригранне. Або що?

— Підкажи секретареві, аби допитали доктора, який оглядав трупи, якої форми були у них рани. А також нехай оглянуть шпагу доктора. Може, це поможе, а може, ні, але гірше вже й так не буде.

Молодий секретар Зиморовича, який не раз приходив до аптеки за різними наливками, стояв біля відчиненого вікна, спершись на лутку. Айзек передав слова рабина. За хвилю Зиморович зробив останню спробу порятувати свого клієнта. Доктор Ніґель, який оглядав трупи, заявив, що рани були колоті, зроблені плескатим лезом. Коли задемонстрували тригранну шпагу аптекаря, публіка схвильовано зашуміла. Але прокурор запитав у доктора, чи може він бути на сто відсотків упевненим у тому, що лезо було плескате, якщо, як відомо, м’язи по смерті скорочуються, і рана, виконана тригранним лезом, могла просто стягнутися, як стягується шия попід відрубаною головою. Доктор Ніґель змушений був погодитися з цим.

Рута, добувши від хлопця листа й флягу з невідомим вмістом, чимдуж поспішала на Ринок. Вона з жахом усвідомлювала, що найменша надія на порятунок аптекаря увесь час маліє. Дорогою вона молилася і до Пресвятої Діви, і до Дажбога, відчуваючи, як її зневолює нова хвиля кохання, яка досі дрімала десь у глибині душі і не давала знаку, а тепер пробилася на поверхню. Вона вірила, що здобула щойно те, що може врятувати аптекаря, хоч і не мала жодної уяви, що там могло бути, але її надихало переконання, що Юліана не здатна на підлість.