Юрій Винничук - Аптекар

Юліана вислизнула з-під ковдри і виглянула у вікно. У саду поралися Айзек і Рута: він згрібав на купу торішнє мокре й перепріле під недавнім снігом листя, а вона викопувала з вологої землі корінці моркви, пастернака й петрушки, які перезимували під тим листям. Юліана б з охотою долучилася до них, але не зараз, не зараз. Рута вже чується господинею, і це чудово. Тобто було б чудово, якби вона не поклала око на Лоренцо. Цього вже просто забагато — відбиватися відразу від обох людей, до яких чуєш глибоку симпатію і радше бачила б їх разом, щасливих і закоханих. Але чомусь усе пішло шкереберть. Чому я, а не Рута? — подумала Юліана. Невже він не захопився нею лише тому, що вона живе з катом? Але ж знає, як там насправді. А вчора, того найважчого вечора, коли вони з Лукашем повернулися до аптеки, сталася ще одна знаменна подія: Каспер привів Руту назад і заявив, що вона може бути вільна, що він зрікається свого права до неї. Він був сумний, але твердий у своїх намірах. Рута світилася радісними очима. Ще одне розбите кохання. Точніше ще два: Каспера до Рути і Рути до мене. Разом — три! Три розбитих серця. З яких принаймні одне ще про це не підозрює.

Юліана відчула легку паніку. Адже вечір не закінчився так, як мав би закінчитися, бо Рута почала розповідати, яким чином вивільнилася від Каспера, і її оповідь, звичайно, адресувалася насамперед Лоренцо. Рута впала перед Каспером на коліна, заломила руки і зі сльозами на очах благала, прикликаючи на поміч усіх святих, дати їй волю. І аби підкріпити своє благання чимось поважним, не знайшла нічого мудрішого, хитрішого і дотепнішого, як запевнити Каспера в тому, що вона закохана на смерть… о, Господи!., в аптекаря!

Лукаш з Юліаною неабияк отетеріли від цієї звістки. Але чого можна було сподіватися від цієї екзальтованої дитини, всі емоції якої на поверхні? Вона вирішила, що саме таке пояснення справить на Каспера потрібне враження. Кохання і не менше. Щоб уже остаточно знищити всі його надії і будь-які аргументи. При цьому вона, правда, не втрималася і натякнула, що знає, як Каспер у її відсутність розважається з сарацинкою. Отже, йому самотньо не буде. Правда, Каспер поцікавився, чому таке нестримне кохання пробудилося саме до аптекаря у той час, як він не раз помічав, якими очима дивиться Рута на Лоренцо. І якби Рута сказала, що вибирає замість зрілого мужчини… тут дівчина з усією своєю наївністю перепросилася і промовила слова, які вжив Каспер… «якогось безвусого піцика», то він би ніколи з цим не змирився. А от аптекар — інша справа. Надто, що Каспер завше чув до нього симпатію.

— От як я мудро все змудрувала! — засміялася вона на завершення, зануривши всіх у глибоку задуму.

При цьому вона так виразно поглянула на Юліану, мовби у них усе вже було домовлено, всі перепони подолано, а тепер зосталася тільки оця несуттєва дрібничка, з якою вони теж дали собі раду.

Юліана стала одягатися. Вчорашній вечір вивів її з рівноваги — надто багато подій, надто багато несподіванок. Усе, вочевидь, наближається до фіналу. Але якого? Чи буде в ньому світло попереду? І якщо Рута спробує зробити те саме, що й Лукаш, втримати духовний спокій буде не так просто. «Я не витерплю, не витерплю ще одного вияснення стосунків. Знову ці плетива словес, у яких губишся, в яких в’язнеш і не здатен вивільнитися, заплутуючись щораз дужче. Що я можу їй сказати? Те саме, що Лукашеві? Майже те саме. Бо місце чи місто уже не будуть грати жодної ролі. Хоча можу сказати правду. Що мене тут затримує? Чого я боюсь? Хіба є щось, що може змінити мої плани?»

У круглому люстрі на стіні Юліана побачила своє обличчя. Воно було похмуре й насуплене. Вона спробувала всміхнутися і відчула, як до горла підкочується клубок. Струснула головою, хлюпнула кілька жмень зимної води в обличчя, відтак вмочила щіточку у крейдяну пасту і стала чистити зуби, водночас уважно прислухаючись до всього, що відбувається у саду. Айзек і Рута все ще були там. А де Лукаш?

Причепурившись, Юліана підкралася до сходів і поглянула вниз. В аптеці нікого не було. Зі складу долинало шарудіння — мабуть, аптекар був саме там. Вона тихенько спустилася, намагаючись ступати на самий край сходинок, аби не скрипіли, і вислизнула з дому. Здається, її зникнення ніхто не помітив.

Місто вже жило своїм звичним бурхливим життям. Ринок був ущерть забитий возами і ятками, все, що мав спожити Львів їстівного, було тут. Міщани й міщанки, слуги й служниці, покоївки й кухарі — всі вони сновигали поміж рядами, напихаючи свої кошики. Вищали свині, кричала на всі голоси пташва, гупали сокири, розрубуючи кості. Цей ранок не відрізнявся від жодного іншого, окрім неділь, коли площа перед Ратушею ставала до обіду безлюдною. А вже по обіді народ виходив з церкви, і починався рух, який неодмінно завершувався у шинках.