Петро Лущик - Галицька сага. Майбутня сила

Олекса нахмурився не менше. Він хотів було заспокоїти Гриця, що й у них колись також буде трактор, але вирішив даремно не обнадіювати.

– Бо вони поляки, сину, а ми українці, – сказав він. – А держава наша як називаєсьи?

– Польща.

– Так, Річ Посполита Польська. От коли знов буде ЗУНР, тоди і в нас буде трактор!

Не відомо, повірив цим словам син чи ні, але лише серйозно кивнув головою, мовляв, поживемо – побачимо. А Олекса зупинив коней перед зораним полем, зліз з фіри, перев’язав через ліву руку попону, насипав у неї пшениці із мішка. Підійшов до краю поля, яке пахнуло свіжою землею, зняв шапку і тричі перехрестився. Надягнувши шапку на голову, Мороз набрав жменю зерна, півколом розсипав по землі і пішов далі, розсіюючи пшеницю.

Гриць дивився, як сіє тато, навіть мимоволі повторював його рухи, неначе дійсно сам сіяв. Хлопець так захопився спогляданням батькової праці, що не одразу зрозумів: він тут не один. Гриць аж здригнувся, коли поруч почув:

– Mam traktor! A ty nie!

Хлопець озирнувся. На тому березі рову стояв семирічний син Павловських Кшиштоф і задоволено дивився на нього. Гриць з-під лоба дивився на нахабу, а той повторював, неначе заучений текст:

– Mam traktor! A ty nie!

Найбільше Грицеві хотілося наказати малого нахабу, але як це зробити, він не знав. Рів, що розділяв їх, хоч і був невеликий, але все ж з водою, до того ж холодною. Ніякого бажання замочитися у хлопця не було, тому він підняв із землі якусь грудку і кинув у Кшиштофа. Попасти не попав, але той завбачливо відійшов подалі від біди і вже з безпечної відстані говорив:

– A my jesteśmy gospodarze! A mój tata ci nie pomoże! [3]  А ми господарі! А мій тато тобі не допоможе! (Пол.)

Гриць знов підняв грудку і вже збирався кинути знову, на цей раз вже влучно, але тут озвався батько. Олекса саме підійшов до возу, щоб набрати пшениці.

– Лиши його, Грицю! – сказав батько. – Воно мале-дурне, що з него візьмеш! Що чує вдома, то й говорить! Будь мудрішим за него!

Батько насипав у попону зерна і знову приступив до сівби, а Гриць залишився біля возу і намагався «бути мудрішим». Це, власне, принесло свої результати: малий Кшиштоф, побачивши, що Гриць його ігнорує, враз втратив до нього цікавість і побіг до батька, який саме закінчив посів.

А Олекса висіяв усе зерно, випряг коней, зачепив борони. Тепер належало знову пройтися полем, щоб прикрити посіяну пшеницю. Побачивши, що не залишилося жодного незакритого клаптика землі, Олекса передав віжки синові, і той гордо закінчив роботу, пройшовшись туди і назад.

Подивившись на свою роботу і залишившись задоволений нею, Олекса Мороз запряг коней і поїхав додому. Малий Гриць деякий час мовчав, але врешті не витримав.

– Тату, а Кшиштоф говорив, що його тато господар, а ми нє, – сказав він.

Олекса відповів не одразу. Пильно подивився на сина.

– А хіба мати трактора то бути господарем? – запитав він. – Во послухай мене. Коли я був такий, як ти тепер, твій дід, а мій тато Гриць розказав мені таку історію. Жив колись один чоловік і мав одного сина. Файний господар був! Але прийшов час помирати. Тоди син і питає його, як я маю робити, щоб бути таким, як ви. А батько й каже: «Даю тобі три науки. Як виконаєш їх, то станеш файним господарем». – «А що то за науки?» – питає син. Батько відказує: «Ніколи не кажи людям «Дай, Боже, щастя!»; обкидай межі лисами і на кожну відправу в церкві приходи в нових чоботах».

Почувши таке, малий Гриць задумався.

– А як то? – запитав він.

– Не знаєш?

– Нє.

– Ото і той син не зрозумів батька. Він перестав сьи вітати з сусідами, налапав в лісі лисиць, здер з них шкірку і поклав на межі поля. Люди сьи сміяли з него, позабирали шкірки, а коли вже грошей в него не хватило на нові чоботи, він сьи задумав. Так його і застав сусід та й питає, що з ним. Той і каже. Так і так, батько заповів мені таке робити. «А чи правильно ти зрозумів батька?» – питає сусід. Не казати «Дай, Боже, щастя!», то значит першим виходити на поле і останнім йти додому, тоди люди будуть тобі говорити. Обкидати поле лисами, то значит обгорувати скибами, а кожну неділю до церкви ходити в нових чоботах, то просто чистити їх. Отака наука!

– І той син став господарем? – запитав Гриць.

– А певно, що став!

– І я буду таким! – впевнено пообіцяв син.

Олекса ніжно погладив його по голові. Саме такі слова він і хотів почути. А Гриць не вгавав.

– А мої вуйки на полі не роблють, а вони є господарі?

– Таки не мають поля, але й вони тоже сьи нароблять.