Тимур Литовченко - Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни

– Анатолію Федоровичу!.. Здається, ви збирались відвідати могилу Кобзаря, чи не так? – нагадав Кайстрюк.

– І не просто збирався, а ми туди ж ідемо.

– Ну, то пішли, – водій легенько мотнув головою, – бо якщо стоятимемо тут, під бібліотекою, то я не встигну відвезти вас на автобус.

Ігнащенко збирався щось заперечити, однак Іван Артемович повторив:

– Місто у нас маленьке, отож Ніна Панасівна так чи інакше дізнається, що я висловив вам свою думку про неї.

– Та як вона дізнається, якщо ми зараз тільки удвох?!

– Не знаю, як саме, – але дізнається, – стояв на своєму Кайстрюк. – В таких от маленьких містечках, яким є наш Канів, усі завжди дізнаються про подібні речі. Ви звідси поїдете, вам воно байдуже. А мені тут і далі жити. А Ніна Панасівна ця – баба доволі огидна, як ви вже встигли переконатися.

– А як раптом?..

– Раптом нічого не стається, – заперечно мотнув він головою. – А тому кажу востаннє: я краще промовчу. Так що давайте підемо на могилу Шевченка, а потім я відвезу вас на рейсовий автобус, доки ми його не проґавили. Отож ходімо!..

Назву його хвороби вимовити було вкрай складно: холецістоангіохоліт. Хоча якщо бути справедливим, то назва спеціальності, написаної у Спартака в дипломі – «спецелектрометалургія», – була навіть трохи довшою. А спробуйте вимовити без жодної помилки таке словосполучення, як «адсорбційно-автокаталітична теорія Байкова»! Між тим, саме він навчився цьому чи не найпершим на весь їхній курс… Отож засвоїти вимову свого теперішнього діагнозу – не така вже й велика премудрість.

Значно важче було зрозуміти, що ж із цією хворобою робити? Холецістоангіохоліт – це, якщо на пальцях пояснювати, комбіноване запалення жовчного міхура і жовчогінних шляхів. Ну гаразд, Спартака на тиждень ушпиталили, якимись ліками наштрикали, навіть гемодезом кров почистили. А далі що – на карсилі сидіти чи трав’яні настоянки пити?..

– Режим дня не треба порушувати, – суворим тоном мовила дільнична лікарка, вклеюючи отриману зі стаціонару виписку до розпухлої медичної картки пацієнта Сивака Спартака Андрійовича. – Особливо ж моя рекомендація стосується харчування. Хоча…

Лікарка трохи подумала й обережно запитала:

– Ви ж і досі не одружені, якщо я не помиляюся? Вам хто їсти готує – мама чи, як це зараз модно казати, цивільна дружина?..

– Мама, – Спартак підібгав губи. Було помітно, що спрямованість розмови починає діяти йому на нерви.

– Е-е-ех-х-х, молодий чоловіче!.. Й не соромно сидіти у мамуні на шиї?! Це ж ще й у тридцять років!..

– Перепрошую, ви тут мене виховувати зібралися чи хочете відкрити філію РАГСу при нашій поліклініці?! – не стерпів він.

– Я всього лише про ваше здоров’я піклуюсь.

– А здоров’я таке, яке є. У мене вдома тато після трансмурального інфаркту, отож лікування треба забезпечити насамперед йому. І харчування також. А я поки що підготовкою до дисертації краще займатимусь, в чому мені заважає наш завлаб, який поставив мене в чергу на захист лише після…

Утім, второпавши, що його заносить на нецікаву й несуттєву тему, Спартак з безнадійним виглядом махнув рукою та замовк. Трохи почекавши на продовження, дільнична лікарка мовила:

– Доки людина молода і сповнена сил, то зазвичай про стан здоров’я не замислюється. А коли отямиться – як правило, буває надто пізно… Гаразд, Спартаку Андрійовичу, це ваше життя й ваше здоров’я. Вам про нього і дбати… Вашій мамі я зателефоную окремо, щоб дати деякі рекомендації щодо режиму харчування. Ну, і ще було б непогано в якийсь санаторій з’їздити. В Миргород, мабуть, було б найкраще. Де ви там працюєте?..

– В Інституті Патона.

– Ну от, ну от! Зайдіть в місцевком [26] Скорочення від «місцевий комітет» – побутова назва місцевого комітету профспілки за радянських часів. , поцікавтеся путівочкою.

– Але ж дисертація?.. У мене ось-ось відрядження до Тольятті назріває, там на АвтоВАЗі семінар намічається, з’їдуться фахівці з усього СНД…

– І до чого це призведе?! – лікарка із суворим виглядом поплескала долонею по пухкій медкартці. – Знаю я ваші відрядження: це як мінімум безладне харчування в заводській їдальні! При вашому діагнозі!.. А втім, робіть, як хочете. Ви вже дорослий хлопчик, вам уже тридцять років.

Семінар на АвтоВАЗі відбувся успішно. Та після повернення звідти Спартака з ніг до голови обкидало якимсь дивним висипом. Довелося знов навідатися до поліклініки…