Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

Думка про велику сонячну квартиру припала Мінні до душі. По правді, в «замку» було доволі похмуро. І завжди було похмуро. А Мінні хотіла, щоб на час візиту Анни все мало ідеальний вигляд. Утім, її трохи турбувало, чому це Гаррі обрав настільки віддалене місце — північ міста, коли в Інґлвуді так багато хороших квартир. Вона розважила, що він, можливо, не хоче платити ті завищені ціни, які під час Всесвітньої виставки правлять у південній частині Чикаго.

Голмс і Мінні переїхали 1 червня 1893 року. Лора Окер, дочка господаря, стверджувала, що Ґордон «видавався дуже уважним до своєї дружини». Подружжя їздило кататися на велосипедах і якийсь час тримало служницю. «Можу сказати, під час їхнього проживання в нас його поведінка була така, що кращої годі й бажати, — згадувала місс Окер. — Мінні Вільямс він відрекомендував нам як свою дружину, і ми завжди зверталися до неї “місіс Ґордон”. Вона називала його Генрі».

Оселивши Мінні на Райтвуд-авеню, Голмс відчув себе вільніше й міг уповні насолоджуватися своїм готелем «Всесвітня виставка».

Гості більшу частину часу гуляли в Джексон-парку чи на «Мідвеї» і подеколи раніше півночі не верталися. Перебуваючи в готелі, всі сиділи по кімнатах, оскільки Голмс не облаштував ніяких спільних місць перебування пожильців на зразок бібліотеки, кімнати для ігор чи писання листів — таке було звичайною річчю у великих готелях на зразок «Рішельє» чи «Метрополя», та й у поблизькому «New Julien». Не надавав він і кімнати для проявлення фотознімків: така послуга з’явилася в найближчих до Джексон-парку готелях з огляду на кількість фотоаматорів, «кодакоманів» із новенькими портативними апаратами.

Жінкам готель видавався страшнуватим, особливо вночі, але присутність красивого і, вочевидь, заможного господаря дещо розвіювала для них похмурість місця. На відміну від чоловіків, яких вони бачили вдома в Міннеаполісі, Де-Мойні чи Су-Фоллсі, Голмс був милий, привітний і охочий до розмови, він торкався їх з такою фамільярністю, яка вдома могла обурювати, але в новому світі Чикаго видавалася цілком нормальною — просто ще одна частина великої авантюри, до якої ці жінки долучилися. А що ж це за пригода, коли в ній немає ані краплі небезпеки?

Для всіх було очевидно: господар людина незлостива й уміє прощати. Схоже, його не дуже засмучувало, коли яка-небудь гостя виїжджала без попередження, не сплативши за проживання. Те, що від нього трохи пахло хімією — та й у всьому будинку стояв якийсь хімічний дух — нікого не бентежило. Адже він лікар, а на першому поверсі в нього аптека.

Патрік Прендерґаст був переконаний, що його неодмінно призначать муніципальним юристом-консультантом. Він бажав бути готовим і почав будувати плани, кого взяти до себе на роботу, коли це станеться. 9 травня 1893 року він узяв чергову поштівку й надіслав її чоловікові на ім’я В. Ф. Кулінґ, до будівлі, де розташовувалася редакція «Staats-Zeitung». Прендерґаст напучував Кулінґа: Ісус є абсолютною законодавчою владою. А потім розповів йому добру новину.

«Я — кандидат на посаду муніципального юридичного консультанта, — написав він. — Якщо я обійму цю посаду, ви будете моїм помічником».

Попри неповноту експозицій, роз’їжджені дороги та ділянки неозелененої території, виставка відкрила оку глядача образ міста, яким воно може бути і яким йому слід бути. Чорне місто на північ від парку стояло занурене в дими та сміття, а тут, у Білому місті, до послуг відвідувачів були чисті громадські туалети, чиста вода, швидка медична допомога, електричні ліхтарі, система обробки стічної води, яка виробляла добрива, що їх фермерам вистачатиме на гектари землі. Був тут і садочок для дітей відвідувачів — багато жартів ходило навколо того, що, залишивши малюка в Будинку дітей, гість отримував квитанцію. Нечисленні, але голосисті чиказькі охоронці суспільної моралі боялися, що незаможні батьки перетворять будинок на місце, куди поздають зайвих дітей. Лише одного малюка, бідолашного Чарлі Джонсона, отак покинули, а при тому жодна дитина не загубилася, хоча наприкінці кожного дня такі побоювання були.

У будівлях виставки гості зустрічалися з приладами й ідеями, цілковито новими для них і для всього світу. Вони чули пряму трансляцію нью-йоркського оркестру, яка передавалася на виставку телефоном. Бачили перші рухомі кадри в кінетоскопі Едісона. Вражені, спостерігали, як Нікола Тесла пускає блискавки.