Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

Їхній скепсис вразив Бьорнема. Він звик до енергійної підтримки в Чикаго. Якби ж то Олмстед і Рут були поряд! Олмстед міг би гідно поговорити з Гантом, а Рут би знайшов якесь дотепне слово, та й усі за столом його знають як секретаря Американського архітектурного інституту. Зазвичай у подібних ситуаціях Бьорнем бував на висоті. «Для себе самого, та й для більшості світу загалом, він мав рацію, — писала Гарріет Монро, — і з таким усвідомленням правоти він упевнено він створював собі репутацію просто на силі особистості, яка здійснила великі задуми». Але того вечора він геть розгубився, як хлопчик-хорист перед кардиналами.

Бьорнем запевняв, що чиказька виставка, на відміну від усіх тих, що були раніше, стане передусім пам’яткою архітектури. Вона розкриє народу очі на те, які дива здатна творити архітектура з каміння й металу. Тільки самі плани Олмстеда зроблять майбутню виставку унікальною — ці всі лагуни, канали й величезні газони на тлі кобальтово-синього обширу озера Мічиган. Територія ярмарку, повідомив колегам Бьорнем, буде щонайменше на третину більша за ту, яку надала Франція в Парижі. Це все не просто мрії, запевнив він. У Чикаго рішуче налаштовані здійснити такий задум — така сама рішучість і зробила це місто другим за розміром в Америці. Ну і, додав він, Чикаго має гроші.

Тепер запитання східних колег стали дещо менш задерикуватими й більш практичними. Які будівлі він собі мислить, у якому стилі? Постало питання Ейфелевої вежі: що може їй протиставити Чикаго? У Бьорнема на той момент не було якогось конкретного плану — він просто бажав перевершити Ейфеля. У глибині душі він був розчарований: славетні американські інженери досі не запропонували нічого новітнього і при цьому здійсненного, що могло б перевершити досягнення француза.

Архітектори переймалися, чи не вийде так, що кожного, хто візьметься за роботу над виставкою, з усіх боків обсядуть усілякі комісії. Бьорнем гарантував панству повну свободу творчості. Вони хотіли подробиць: що саме думає Олмстед про обране місце, особливо про його центральний елемент — Лісовий острів. Вони так наполегливо його розпитували, що Бьорнем швидко надіслав Олмстедові телеграму, знову просячи його приїхати. Проте Олмстед знову відмовився.

Протягом вечора раз у раз поставало ще одне суттєве питання: чи вистачить часу?

Бьорнем запевняв колег, що часу лишається чимало, хоч особливих ілюзій він і не плекає. До справи треба братися чимшвидше.

Він був переконаний, що схилив їх на свій бік. Наприкінці зустрічі він звернувся до колег: чи вони долучаються?

Запала тиша.

Бьорнем поїхав з Нью-Йорка наступного ранку експресом «Норз шор лімітед». Цілий день потяг котився через вибілений снігом пейзаж: по всій країні від Атлантичного океану до Міннесоти прокотилася завірюха. Буря порозвалювала будівлі, поламала дерева, один чоловік у Барбертоні (штат Огайо) загинув, проте потяг це не спиняло.

У вагоні Бьорнем написав листа Олмстедові, не зовсім правдиво описавши зустріч з архітекторами.

«Вони всі погодились узяти участь у мистецькій частині проектування основних будівель… Загальний план, здається, був радо сприйнятий — спочатку містером Гантом, потім і рештою. Але вони жадали знати, що ви думаєте про краєвид і про острів. Тож я дав вам термінову телеграму, кличучи вас до Нью-Йорка. Вони дуже засмутилися (і я теж), що ви не змогли прибути. Панове архітектори будуть тут десятого числа наступного місяця, і тоді їм, і мені також, буде вкрай необхідна ваша особиста присутність. На мою думку, для містера Ганта надзвичайно важлива ваша думка про всю цю справу».

Насправді ж вечір завершився далеко не так легко. У клубі оту останню незручну паузу заповнили ковтки коньяку та сигарний дим. О так, ця мрія є вельми привабливою, погодилися панове архітектори, і ніхто не мав сумніву, що в Чикаго щиро уявляють цей казковий куточок із лагунами й палацами, тільки от реальність, на жаль, зовсім інакша. Єдина певна річ у цьому випадку — клопіт із далекими поїздками й безліччю інших складнощів, притаманних непростому будівництву на віддаленій території. Пібоді зголосився взяти участь у виставці, але Гант та інші — ні. «Вони сказали, що подумають», — пізніше признався Бьорнем.

Проте всі згодилися зібратися 10 січня в Чикаго й там знову порадитися та оглянути обрану територію.

Ніхто з панів архітекторів не бував у Джексон-парку. У тодішньому дикому й занедбаному стані, розумів Бьорнем, це місце навряд чи могло б завоювати чиюсь симпатію. Але цього разу має бути Олмстед. Та й у Рута ще попереду участь у запрошуванні архітекторів. Ті його поважають, але сумніваються в його здібностях як головного архітектора. Його присутність у Нью-Йорку була б безцінна.