Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

У грудні Бьорнем, хоча ще не мав на те повноважень, таємно надіслав листи п’ятьом особам, «відчуваючи впевненість, що я зможу обстояти свою точку зору». І справді, невдовзі Комітет із територій і будівель виставки уповноважив його запросити архітекторів до роботи над виставкою. Безумовно, то були п’ятеро найкращих архітекторів в усіх Сполучених Штатах, але троє з цих п’ятьох походили, власне, з краю «нечистоплотних створінь»: Джордж Б. Пост, Чарльз Мак-Кім і Річард М. Гант, найповажніший архітектор країни. Інші двоє були Роберт Пібоді з Бостона й Генрі ван Брюнт із Канзас-сіті.

З Чикаго не було жодного, хоча місто дуже пишалося своїми піонерами архітектури — Саллівеном, Адлером, Дженні, Біменом, Коббом та іншими. Чомусь загалом далекоглядний Бьорнем не розумів, що в Чикаго такий його вибір можуть розцінити як зраду.

На той момент, під час подорожі в пульманівському вагоні, Бьорнема турбувало те, що лише один із кандидатів — ван Брюнт із Канзас-сіті — радо відгукнувся на його лист. Решта продемонстрували лише прохолодну згоду зустрітися, коли Бьорнем прибуде до Нью-Йорка.

Бьорнем попросив Олмстеда піти на ту зустріч із ним, знаючи, що в Нью-Йорку репутація знаного ландшафтного архітектора мала непереборну силу, але Олмстед не зміг поїхати. Тож нині перед Бьорнемом лежала перспектива іти на зустріч із цими легендарними архітекторами одному. Причому один із тих легендарних архітекторів, Гант, мав також легендарно запальну вдачу.

Чому вони так неохоче йому відписували? Як вони зреагують, коли він спробує їх умовити? А що, коли відмовляться і про це стане відомо громадськості?

Рухомі краєвиди за вікном мало тішили Бьорнема. Їдучи штатом Індіана, потяг увійшов у смугу холодної погоди. Температура різко впала. Пориви вітру штурхали поїзд у боки, і струмінь примарної крижаної пари летів за ним у нічну пітьму.

Про дещо Бьорнем навіть гадки не мав. Отримавши його листи, східні архітектори: Гант, Пост, Пібоді та Мак-Кім, не гаючись, зустрілися в кабінеті Мак-Кіма, Міда й Вайта в Нью-Йорку, де обговорили, чи будуть на тому ярмарку показувати щось, крім вгодованої рогатої худоби. Під час тої зустрічі Гант, якого найдужче сподівався залучити Бьорнем, оголосив, що участі в заході брати не буде. Джордж Пост умовляв його принаймні вислухати, що скаже їм Бьорнем, аргументуючи це тим, що коли Гант утримається, то решта почуватимуться зобов’язаними зробити те саме, з огляду на впливовість Ганта.

Мак-Кім розпочав зустріч із розлогої промови про виставку та її перспективи. Гант перебив його: «Мак-Кіме, до біса ваші преамбули. Переходьте до фактів!»

У Нью-Йорку весь тиждень віяв різкий, колючий вітер. Гудзон замерз, зупинивши судноплавство в рекордно ранню пору після 1880 року. За сніданком у готелі у вівторок Бьорнем, хвилюючись, прочитав про банкрутство «С. Е. Кіна і Компанії», приватного банку в Чикаго. То була ще одна ознака насування паніки.

Бьорнем зустрівся з архітекторами-східняками у понеділок 22 грудня за вечерею в клубі «Players». Усі були рум’яні з морозу. Потисли руки — Гант, Мак-Кім, Пост і Пібоді (останній прибув на зустріч із Бостона). Ось вони всі зібралися за одним столом — найвидатніші в країні майстри того, що Ґьоте і Шеллінг називали застиглою музикою. Усі ці люди були грошовиті й перебували на піку творчої діяльності, проте всі вони були позначені тими шрамами, які лишила дійсність ХІХ століття: за плечима кожен мав залізничні аварії, лихоманки, ранню смерть близьких людей. Чоловіки прибули на зустріч у темних костюмах зі свіжими білими комірцями. Усі були при вусах — темних чи сивих. Пост був великий і важкий — найбільший у залі. Гант був сердитий і насуплений, зі списком клієнтів, котрий містив більшість найбагатших родин Америки. Чи не половина особняків у Ньюпорті, Род-Айленді й на Першій авеню в Нью-Йорку спроектував саме він, але також він зробив постамент для статуї Свободи й заснував Американський архітектурний інститут. Усі вони мали щось спільне. Гант, Мак-Кім і Пібоді навчалися в Академії красних мистецтв у Парижі; ван Брюнт і Пост училися в Ганта, а ван Брюнт став наставником Пібоді. Бьорнем, який не зміг вступити до Гарвардського і Єльського університетів і не здобув офіційної архітектурної освіти, у такому товаристві почувався чужою людиною на чиємусь родинному святі.

Східняки зустріли його привітно. Бьорнем виклав їм свою думку про більшу й величнішу виставку, ніж паризька. Розіграв карту участі самого Олмстеда. Олмстед разом із Гантом серйозно попрацювали над маєтком «Білтмор» Джорджа Вашингтона Вандербільта [27] Джордж Вашингтон Вандербільт ІІ — колекціонер витворів мистецтва. Багата родина Вандербільтів заробила свої статки в пароплавній і залізничній справі та іншій комерційній діяльності. Палац у названому маєтку — найбільший приватний будинок США — побудований у стилі французького Відродження. неподалік Ешвілла (штат Північна Кароліна) і разом звели родинний мавзолей Вандербільтів. Але Гант сприйняв слова Бьорнема скептично і, не соромлячись, висловив свої сумніви. З якої речі він і решта шановного панства будуть змінювати свої плани, де й так багато справ, заради того, щоб будувати тимчасові споруди в далекому місті, де їм складно буде контролювати кінцевий результат?