Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

На початку вистави Коді виїхав на арену верхи, його довге сиве волосся маяло з-під білого капелюха, сріблясті галуни на куртці поблискували на сонці. Він пустив коня чвалом і помчав до ложі Ентоні. Публіка притихла.

Він різко спинив коня, здійнявши вихор пилу, скинув капелюха і, зробивши ним широкий жест, уклонився, ледь не торкаючись лобом рога свого сідла.

Ентоні підвелася, відповіла на уклін і «захоплено, мов дівча», як згадувала її подруга, помахала Коді хусточкою.

Кожен помітив значущість цього моменту. Ось один із найбільших героїв Америки минулого шле уклін одній із найбільших героїнь майбутнього Америки. Публіка, уздрівши цю сцену, підхопилася на ноги й влаштувала бурхливі овації.

Передній край руху перших поселенців, може, й припинив своє існування, як у своїй історичний промові на виставці проголосив Фредерік Джексон Тьорнер, але в той момент істинний піонерський дух перебував там, сяючи на сонці, немов слід від сльози.

Сталася й трагедія. Британія завісила свою вигадливу модель корабля «Вікторія» чорним крепом. 22 червня 1893 року, під час маневрів у Триполі, це диво морської техніки зіткнулося з іншим британським судном «Кемпердаун». Капітан «Вікторії» віддав наказ взяти курс до берега і йти на всіх парах, маючи намір посадити судно на мілину там за інструкціями флоту — із тим, щоб затонулий корабель легше було підняти.

Через десять хвилин, коли двигуни усе ще працювали на повну потужність, крейсер перехилився й пішов на дно, а чимало людей з команди ще не встигли вийти на палубу. Ті ж, кому пощастило вискочити, потрапили або під гвинти, які шалено оберталися, або дістали смертельні опіки, коли вибухнули котли. «Здійнялися зойки та крики, у білій піні спливали закривавлені руки й ноги, понівечені тіла, — писали в пресі. — Тулуби без голів на мить викидало на поверхню, після чого вони зникали під водою».

У тому нещасному випадку загинуло чотириста людей.

Винахід Ферріса швидко став найпопулярнішим атракціоном на виставці. Щодня на ньому каталися тисячі людей. На тижні, що починався з 3 липня, Ферріс продав 61 395 квитків, отримавши неабиякий прибуток — 30 697,50 доларів. Половину грошей забирала Виставкова компанія, тож Ферріс мав операційного прибутку 13 948 доларів (сьогодні еквівалент приблизно 400 000 доларів) на тиждень.

Усе одно питання щодо безпеки виникали, і ходили необґрунтовані байки про самогубства й нещасні випадки, зокрема розповідали, буцімто чийсь переляканий мопс вискочив з вікна й розбився. Це неправда, стверджували в компанії Ферріса: ту історію вигадав репортер, «якому бракувало новин і не бракувало фантазії». Однак, коли б не вікна із сіткою, то все могло бути геть інакше. Під час однієї поїздки в цілком спокійного зазвичай чоловіка на прізвище Веррітт стався раптовий напад страху висоти. Із ним усе було гаразд, доки кабінка не рушила. Вона підіймалася, а чоловікові ставало дедалі гірше, він мало не зомлів. Дати сигнал інженерові, щоб той зупинив колесо, змоги не було.

Веррітт у паніці кидався туди-сюди кабінкою, а пасажири сахалися від нього, «мов перелякані вівці», як описував один очевидець подій. Пан кидався на стінки кабінки з такою силою, що місцями попрогинав залізо. Провідник і кілька пасажирів спробували його стримати, але він скинув їх із себе й помчав до дверей. За правилами роботи провідник замкнув двері на початку поїздки. Веррітт трусив їх, розбив скло, але відчинити не зміг.

Коли кабінка пішла вниз, Верріттові стало краще, він сміявся і плакав від полегшення — доки не зрозумів, що колесо не зупиниться. Воно завжди робило два повні оберти. Веррітт знов почав шаленіти, і знову кондуктор із чоловіками його тримали, але вони стомилися. Їм було страшно уявити, що буде, коли Веррітт вирветься. Структурно кабінка була міцна, але її стінки, вікна та двері були розраховані на те, щоб стримати спроби самогубства, а не людину-бульдозер. Веррітт уже встиг розбити скло й погнути залізо.

Тут підвелася якась жінка й розстебнула спідницю. На диво всім навколо, вона зняла її, накинула на голову Веррітта і так і тримала, бурмочучи чоловікові щось заспокійливе. Результат був моментальний. Веррітт «присмирнів, як той страус».

Жінка, яка публічно роздягається, чоловік зі спідницею на голові — чудесам ярмарку, здається, не було кінця.

Виставка була предметом великої гордості Чикаго. Здебільшого завдяки Деніелові Бьорнему місто довело, що може вчинити дещо дивовижне, навіть попри такі перепони, які зупинили б багатьох інших будівельників. Усі й усюди почувалися господарями цього дива — не лише ті десятки тисяч людей, які купили акції виставки. Гільда Сатт помітила, як змінився її батько, показуючи їй ярмарок. «Здавалося, виставка — предмет його особистої гордості, наче він сам узяв участь у її плануванні, — писала вона. — Коли я озираюся в той час, більшість людей у Чикаго почувалися так. Чикаго запрошувало в гості цілий світ, і ми були частиною тієї події».