Ірвін Ялом - Проблема Спінози

– Нумо до справи, – мовив він, знявши з полиці свій добряче зачитаний примірник юдейської Біблії, поклавши масивний том по центру стола й уже майже розкривши його, щоб гості могли подивитися. Але раптом передумав і на півдорозі спинився, від чого книга знову згорнулася.

– Я дотримаю своєї обіцянки й покажу вам, що саме сказано – або чого не сказано – у нашій Торі про богообраність євреїв. Але розпочати хотів би з найважливіших висновків, яких дійшов за багато років біблійних студій.

І Бенту, з дозволу присутніх, почав:

– Головне послання Біблії щодо Бога полягає, як на мене, у тому, що Він – досконалий, довершений і володіє абсолютною мудрістю. Бог є всім і створив світ та все суще із Себе Самого. Ви згодні?

Франку одразу кивнув. А от Жако як слід подумав, випнув спідню губу, розтиснув праву руку й виставив долоню та підтвердив почуте повільним, обережним кивком.

– Оскільки Бог, за визначенням, є досконалим і не має потреб, то звідси випливає, що Він створив світ не для Себе, а для нас.

На це Франку знову кивнув, а Жако відповів спантеличеним поглядом і виставленими перед собою долонями, які означали: «До чого тут це?»

Але Бенту спокійно вів далі:

– А оскільки Він створив нас із Себе Самого, то мав на меті, щоб усі ми – позаяк ми, знову ж таки, єдиносутні Йому – знайшли щастя й блаженство.

Жако енергійно кивнув, неначе нарешті почув щось таке, із чим міг погодитись.

– Так, я чув, як мій дядько казав, що іскра Божа – в кожному з нас.

– Достеменно. Тут ми з твоїм дядьком повністю згодні, – сказав Спіноза й, помітивши, що Жако спохмурнів з обличчя, вирішив надалі утримуватися від таких зауважень: той був надто розумний і підозріливий, щоб стерпіти поблажливе ставлення. Розгорнувши Біблію, Бенту почав гортати сторінки. – Ось, почнімо з кількох віршів у книзі Псалмів. – І взявся повільно читати гебрайською, водячи пальцем по кожному слову й – задля Франку – перекладаючи їх португальською. Але всього за кілька хвилин Жако його увірвав – захитав головою й запротестував: «Ні-ні-ні».

– Що «ні»? – запитав його Бенту. – Переклад мій не подобається? Запевняю тебе, що…

– Справа не в словах, а у твоїй манері, – перебив Жако. – Мене як єврея обурює твоє поводження зі священною книгою. Ти не цілуєш, не шануєш її. Замало не пожбурив на стіл і тицяєш немитим пальцем у сторінку. Читаєш без наспіву, без жодних модуляцій у голосі. Бубниш, наче перед тобою контракт на закупівлю родзинок. Таке читання ображає Господа!

– Ображає Господа? Прошу тебе, Жако, не звертаймо з раціонального шляху. Хіба ми щойно не зійшлися на тому, що Бог довершений і не має потреб, а не істота на кшталт нас із тобою? Невже такого Господа може образити суща марниця, як-от стиль мого читання?

Жако мовчки похитав головою, а Франку кивнув на знак згоди й підсунув своє кріселко ближче до Бенту.

І Спіноза продовжив уголос читати псалом по-гебрайськи, але з португальським перекладом для Бенітеша:

– «Господь добрий до всіх, а Його милосердя на всі Його творива!» [20] Псалми 144:9. – А відтак, перескочивши вперед у тому самому псалмі, повів далі: – «Господь близький усім, хто взиває до Нього…» [21] Псалми 144:18. Повірте, – сказав він, – я міг би підібрати силу-силенну віршів, де ясно говориться, що Бог дав усім людям однаковий розум і так само влаштував їхні серця.

Тут його увагу привернув Жако, який знову захитав головою:

– Ти що, не згоден із моїм перекладом? Запевняю тебе, що тут сказано «всім», а не «всім євреям».

– Заперечити цього я не можу: слова є слова. Що сказано в Біблії, те сказано. Але слів там є багато, і багато прочитань, і багато тлумачень численних авторитетів. Ти що, не береш до уваги – або навіть не знаєш – видатних коментарів Раші й Абарбанеля?

Бенту й вухом не повів:

– Я з молоком матері всмоктав і ці коментарі, й коментарі до цих коментарів. Читав їх від сходу й до заходу сонця. Роками студіював священні книги, і, як ти сам щойно визнав, багато хто в нашій громаді поважає мене як ученого. Але кілька років тому я пішов власним шляхом, досконало вивчив давньоєврейську та арамейську, відклав осторонь чужі коментарі й узявся наново вивчати сам текст Біблії. Для істинного розуміння її слів необхідно опанувати прадавню мову й читати з розкутим, незашореним духом. Мені хочеться, щоб ми читали й розуміли справжні біблійні слова, а не те, що вони означають на думку когось із рабинів, не якісь уявні метафори, що їх начебто вбачають там учені, й не якесь таємне послання, що ввижається кабалістам у відповідних синтаксичних конструкціях і числовому значенні літер. Я хочу свіжим поглядом сприймати те, що справді сказано в Біблії. Така моя метода. То мені продовжувати?