Ірвін Ялом - Проблема Спінози

Прикутий до цієї пантоміми, Бенту на якусь мить нахилився до вікна, але невдовзі знову поринув у стан медитації, розмірковуючи про загадку дивної поведінки Франку й Жако. Та за кілька хвилин його вивів із цієї замріяності звук дверей, які хтось відчинив, та кроків усередині крамниці.

Тож він схопився на ноги, привітався з прибулими, підсунув для них два стільці, а сам сів на величезний ящик із сушеним інжиром.

– Ви із суботньої служби?

– Так, – відказав Жако, – один із новими силами, а другий – у навіть більшому сум’ятті, ніж доти.

– Цікаво. Одна й та сама подія запустила дві різні реакції. І як же пояснити такий дивний феномен? – поцікавився Бенту.

Жако не забарився з відповіддю:

– Проблема тут не така вже й цікава, а пояснення – очевидне. На відміну від Франку, невігласа в юдаїзмі, я маю підготовку з єврейського звичаю та гебрайської мови, отож…

– Даруй, що переб’ю, – промовив Бенту, – але твоє пояснення вже й саме вимагає пояснення. Жодна дитина, що зростала в Португалії в родині маранів [18] Марани – іспанські та португальські євреї, які вимушено навернулися до християнства наприкінці XIV та в XV ст., а також їхні нащадки. Альтернативна назва маранів – «нові християни» (див. далі). , не має підготовки з гебрайської або з юдейської обрядовості – зокрема й мій покійний батько, який вивчив цю мову, лише полишивши Португалію. Він і розповідав, що в тій країні за його хлоп’яцтва кожна родина, де дітей навчали гебрайської або єврейського звичаю, наражалася на страшне покарання. Власне, – тут Спіноза обернувся до Франку, – хіба не чув я вчора про спалення любого тата, бо інквізиція знайшла в нього закопану Тору?

Нервово куйовдячи пальцями своє довге волосся, Франку нічого на це не сказав, а тільки злегенька кивнув.

І Бенту, знову обернувшись до його кузена, повів далі:

– От я й питаю, Жако, – звідки ти знаєш гебрайську?

– Мої предки стали «новими християнами» три покоління тому, – швидко мовив Жако, – але залишилися криптоєвреями, повні рішучості зберегти свою віру живою. Одинадцятирічним хлопцем батько послав мене в Роттердам, працювати в його торговельному закладі, і наступних вісім років я щоночі вивчав гебрайську зі своїм дядьком, рабином. Він підготував мене до бар-міцви в роттердамській синагозі, а відтак до самої смерті продовжував навчати єврейського звичаю. Останніх двадцять років я здебільшого провів у Роттердамі й повертався нещодавно до Португалії тільки для того, щоб визволити свого кузена.

– А ти, – тут Бенту обернувся до Франку, чиї очі виказували зацікавлення лише погано підметеною підлогою в крамниці заморських товарів Спінози, – ти гебрайської не знаєш?

За нього відповів Жако:

– Звісно, що ні. Адже ти сам щойно сказав, що в Португалії цю мову заборонено. Нас усіх навчають читати біблійні книги латиною.

– То ти , Франку, не знаєш гебрайської?

Але тут знову втрутився Жако:

– У Португалії ніхто не наважується навчати гебрайської. Бо не лише він сам умить постане перед смертю – ні, полюватимуть на всю його родину. Цієї самої миті мати та двоє сестер Франку переховуються.

– Франку, – і Бенту, нагнувшись, зазирнув тому просто у вічі, – за тебе весь час відповідає Жако. Чому ти не хочеш говорити за себе сам?

– Він лише намагається мені допомогти, – пошепки відказав той.

– Тим, що сам ти й далі мовчатимеш?

– Я надто вбитий горем, щоб відповідати за свої слова, – відповів Франку вже голосніше. – Жако правильно говорить: моїй родині загрожує небезпека і, як він і сказав, з єврейських предметів я не знаю нічого, крім літер алеф, бет, ґімель , яких він навчив мене, малюючи їх на піску. Та й ті доводилося стирати, затоптуючи ногами.

Бенту всім корпусом розвернувся до Франку, демонстративно відсторонивши лице від Жако.

– Ти теж гадаєш, наче його служба наснажила, а тебе лише ввергла в сум’яття?

Той кивнув.

– І твоє сум’яття спричинили…

– …мої сумніви й почуття. – Тут Франку нишком кинув погляд на Жако. – Настільки сильні почуття, що мені страшно їх описувати. Навіть тобі.

– Повір, що я не засуджуватиму їх, а збагну.

Той не підняв очей, а голова в нього затряслася.

– Ти надзвичайно наляканий, – повів далі Бенту. – Дай-но я спробую тебе заспокоїти. Для початку поміркуймо, чи раціональний твій страх.

Франку скривився й спантеличено витріщився на Спінозу.

– З’ясуймо, чи обґрунтований він. Візьми до уваги ось які дві речі: по-перше, я не становлю загрози. Обіцяю тобі, що ніколи й нікому не передам твоїх слів. Ба більше – сам багато в чому сумніваюся й, можливо, навіть поділяю деякі з твоїх почуттів. А по-друге, в Голландії безпечно: інквізиції тут немає. Ані в цій крамниці, ані в цій громаді, ані в цьому місті, ані в цій країні взагалі. Амстердам уже багато років незалежний від Іберії. Тобі це відомо, еге ж?