Себастьян Фолкс - Пташиний спів

Партія була майстерно запропонована Ізабель обома чоловіками водночас. Батько зіграв на її співчутті Азеру, коли він познайомив її зі своїми обома дітьми, котрі якраз долали найцікавіші етапи життя.

Азер пообіцяв Ізабель до певної міри незалежність у подружньому житті, і вона, жадаючи вирватися з батьківського дому, погодилася. Найважливішим фактором для неї став інтерес до Грегуара й Лізетти: вона хотіла допомогти їм і компенсувати таким чином свої розчарування їхнім добробутом. Вони також домовилися з Азером про спільних дітей. Ось так Ізабель з дівчинки Формантьє перетворилася на мадам Азер: жінку, чий вік не відповідав статусу; жінку з вишуканим смаком та власною думкою; жінку з накопиченими в собі природними нахилами та емоціями, які не знайшли вираження за жодних обставин її життя.

Спочатку Азер пишався своєю молодою привабливою дружиною, йому подобалось знайомити її з друзями. Він бачив, як діти розцвіли від її уваги. Лізетті вона тактовно допомогла прийняти делікатні зміни її тіла, Грегуару — розвинути його ентузіазм і покращити манери. В місті мадам Азер дуже поважали. Вона була люблячою та відданою дружиною своєму чоловікові, а він і не потребував більшого. Ізабель не кохала його, та чоловік сам налякався б виникнення цієї непотрібної емоції.

Мадам Азер звикла до свого нового імені. Вона вдовольнилася накладеною на неї роллю, сподіваючись назавжди поховати свої честолюбні бажання. Але саме холодна фігура її чоловіка підтримувала ті амбіції живими — парадокс, який вона не збагнула вчасно. Народження нових дітей Азер сприймав як важливе підтвердження свого соціального статусу і вдалого одруження, коли різниця у віці і смаках не має жодного значення. Підхід до дружини у нього був суто діловий та хижацький, вона ж реагувала байдужою покірністю — це єдине, що їй залишалось. Він щоночі кохався з нею, але здавалося, що лиш тільки він почав, а йому вже хочеться якомога швидше з цим покінчити. Після того він ніколи не згадував про те, чим вони займалися. Мадам Азер, котру це спочатку злякало і присоромило, невдовзі засмутилась від такого ставлення. Вона не могла зрозуміти, чому цей аспект їх життя — вочевидь такий важливий для нього — він не хоче ніяк обговорювати, а також того, чому гака вражаюча інтимна близькість не відчиняє жодних дверей до її душі і ніяк не в’яжеться із тими глибокими почуттями і прагненнями, які зародилися в ній ще у дитинстві.

Вона не вагітніла, і кожного місяця, коли поверталася кров, Азер все більше впадав у розпач. Деколи чоловік винуватив у цьому себе. Він почав думати, що проблема саме у ньому — хоча двоє дітей спростовували такі припущення. Іноді, лежачи у ліжку без сну, він зводив це до кари за одруження з Ізабель, хоча і сам не міг збагнути, чим саме міг удостоїтися покарання. Врешті-решт почуття розчарування вплинуло на його чоловічу силу. Він також почав помічати, що дружина нічого не відчуває. Та попри все навіть думка про звернення до лікарів за вирішенням проблеми медичним шляхом настільки його лякала, що здавалася неприпустимою.

Тим часом проблеми чоловіка хвилювали мадам Азер менше і менше. Вона боялася Стівена. Відколи він оселився на бульварі Гангу, його смугляве обличчя, його пильний погляд і швидкі, стрімкі рухи лякали її. Він не був схожий на інших чоловіків, яких вона знала, — ні на батька, ні на її чоловіка, ні навіть на Жана Детурнеля, який виявився безвольним попри свою молодість і романтичність.

Стівен був на дев’ять років молодший за мадам Азер, тому вона поблажливо ставилася до нього: бачила в ньому ту юність — або принаймні її частину, — яка для неї вже залишилася в минулому. Вона намагалася думати про нього, як про третю дитину, сприймати, наче брата Лізетти — та він і був лише на чотири роки за неї старший. Якоюсь мірою їй це вдавалося, проте вона помітила, що таке зверхнє ставлення тільки додає материнської ніжності до відчуття тривоги.

У неділю Стівен прокинувся дуже рано і спустився на кухню у пошуках поживи. Він пройшовся коридорами першого поверху, і звук його кроків ще довго висів у нерухомому повітрі. У будинку ще залишалися кімнати, у яких він поки не бував або бачив лише мигцем і потім не міг відшукати. Через маленьку вітальню він вийшов у прохолодний сад і попрямував далі до кінця галявини. Під каштаном стояла лавка — на неї він і сів, щоб з’їсти хліб, узятий на кухні. Звідси було добре видно будинок.

Минулого вечора він ножем вирізав маленьку фігурку зі знайденого в саду шматка м’якої деревини. Стівен вийняв її з кишені і почав уважно роздивлятися, вдихаючи свіже ранкове повітря. Це була фігурка жінки у довгій спідниці і короткому жакеті. Її волосся було вирізьблене у вигляді невеличких заглиблень, а замість рис обличчя тільки невеличкі відмітини очей та рота. Стівен дістав ножа і почав доробляти ступні, котрі виднілися з-під спідниці. Раптом він помітив, яку спальні на другому поверсі відчинилися віконниці. Він уявив голоси, шум води у ванні, брязкіт дверних ручок. Коли він розсудив, що вся родина вже одяглася і спустилася на сніданок, то повернувся у будинок.