— Я працюю в англійській компанії, і мене на деякий час відрядили сюди.
— Ви надто добре говорите французькою для англійця.
— Я вчився в Парижі.
— І що він казав вам про страйк фарбарів?
Стівен згадав зауваження Азера щодо «малого Люсьєна»:
— Не надто багато. Думаю, він більше цим перейметься тоді, коли страйк вплине на його власну фабрику.
Люсьєн коротко та якось дико розсміявся.
— Цього вже недовго чекати, запевняю вас. Мадам, бажаєте чогось випити?
— Ви дуже люб’язні. Води, будь ласка.
Люсьєн кудись зник, а Стівен затримався, не бажаючи полишати тут мадам Азер.
— Не думайте про мене поганого, месьє, — сказала вона.
— Звичайно, ні, — поквапився запевнити її Стівен. Йому стало приємно, що його думка має для неї значення.
— Я вірна своєму чоловікові.
Стівен нічого на це не відповів, бо почув Люсьєнові кроки. Він швидко нахилився до мадам Азер, поклав руку на її передпліччя, поцілував у щоку — і пішов, не дивлячись, як вона червоніє. Виходячи, він голосно попрощався, адже поцілунок навряд чи міг би зійти за ввічливе прощання.
Ізабель Азер, у дівоцтві Формантьє, походила з родини, що жила поблизу Руана. Вона — наймолодша з п’яти сестер — стала для свого батька розчаруванням, оскільки того разу він вже сподівався на сина. Будучи найменшою дитиною, вона росла майже без уваги батьків, бо на той час, коли народилася їхня п’ята донька, їх вже не тішили галас і мінливість дитинства. Дві її старші сестри, Беатріс і Дельфін, ще в юному віці об’єдналися в союз проти дистанційної тиранії батька і маніпулятивної байдужості мадам Формантьє. У дитинстві вони були дуже енергійними та кмітливими, та навіть їх таланти не заслужили ні уваги, ні підбадьорення з боку батьків. Вони росли загалом егоїстками, що виливалося у постійну потребу взаємної підтримки.
Найстарша сестра, Матильда, не могла приборкати пориви свого темпераменту, а іноді поганий настрій не полишав її декілька днів поспіль. Вона мала темне волосся і холодний погляд — настільки холодний, що іноді навіть батько думав двічі, перш ніж сперечатися з нею. Коли їй було вісімнадцять, вона закохалася в архітектора, котрий працював тоді над собором у Руані. Він був невисоким підозрілим чоловіком і рухався спритно, наче якийсь гризун. Він десять років перебував у шлюбі й мав двох дочок. Чутки про розвиток їх дружніх стосунків дійшли до месьє Формантьє, і вдома вибухнув грандіозний скандал. Зі спальні на горищі п’ятирічна Ізабель уперше почула пристрасть у голосі дорослої людини, коли батько від умовлянь перейшов до гніву, і добре знаний сестрин характер став ще більше плаксивий і нестримний. Ізабель відчула, як захитався будинок, коли за Матильдою грюкнули двері.
Ізабель була надзвичайно милою дитиною. Вона не вважала байдужість батьків чимось неприродним. Єдиною людиною, якій вона могла хоч якось довіритися, була її сестра Жанна, старша за неї на два роки. Жанна була найбільш винахідливою із сестер. Їй не доводилося пізнавати світ самостійно, як Матильді, але вона не входила у союз Беатріс і Дельфін. Коли в Ізабель несподівано почалась кровотеча без причини, саме Жанна пояснила те, що мала б пояснити матір, але через байдужість чи ханжество цього не зробила. Жанна розповіла, що цієї кровотечі наче треба стидатися, але сама вона ніколи це так не сприймала. Дівчина вважала, що ця кров — знак якогось вищого ритму життя, що виведе їх із нудьги дитинства. Ізабель, яка була все ще приголомшена подією, все ж розділила радісні надії Жанни, хоча і не без сумнівів. Вона так і не змогла примиритися із тим, що ця таємниця, котра несе нове життя і свободу, чомусь має проявлятися у вигляді болю.
Батько Ізабель був юристом з політичними амбіціями, які не мав можливості реалізувати. Не було в нього і харизми, котра допомогла б налагодити потрібні зв’язки тоді, коли підводили здібності. Йому швидко набридло суто жіноче товариство вдома, тому за столом він завжди занурювався у паризькі газети з їх статтями про політичні інтриги. Пристрасті та складності життя його родини для нього не існували. Хіба що він іноді докоряв дівчатам за неслухняність або зрідка суворо карав — на цьому участь у їх вихованні для нього закінчувалась. Байдужість чоловіка призвела до того, що мадам Формантьє з головою поринула в клопоти про свій зовнішній вигляд і моду. Вона думала, що чоловік має коханку в Руані і тому втратив інтерес до своєї дружини. Для компенсації такого нехтування нею вона весь свій час присвячувала тому, щоби подобатись чоловікам.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу