Джорджина Говелл - Королева пустелі

У паперах зі сховку був і такий запис: «Якось увечері взимку [сер Ісаак] вийшов надвір і знайшов свого кучера мертвим і вже закляклим на передку карети». Факт не з’ясовано. Можливо, причиною смерті бідолахи був не мороз, а, скажімо, серцевий напад. Зрозуміло одне: турбота про інших навряд чи була головною рисою характеру Лоутіана.

Автором записів, у яких міститься чимало підтверджених фактів про життя й діяльність Лоутіана, могла бути міс К. Е. М. Купер-Аббс, родичка Беллів і остання, хто мешкав у Маунт-Ґрейс-Прайорі. Що спонукало її до написання цих мемуарів? Можливо, обурення, що більша частина родинного архіву була, випадково чи навмисно, спалена після смерті Лоутіана. На сьогодні не існує навіть точної біографії цієї історичної постаті масштабу Ізамбарда Кінґдома Брюнеля.

Батько Ґертруди, сер Г’ю, був значно м’якшою людиною. Він отримав величезний спадок й очолив родинну промислову імперію. Як і його батько, Г’ю здобув освіту в Единбурзі, Сорбонні та Німеччині, де вивчав математику й органічну хімію. У вісімнадцять років почав працювати на ливарному заводі братів Беллів у Ньюкаслі; у Порт-Кларенсі став директором сталеливарні, що височіла новими цехами над закуреними дахами Мідлсбро; і нарешті очолив усі родинні підприємства. Він видобував залізну руду в Клівленді й вугілля у Даремі, возив вапняк з Пеннінських гір, жив на річці Тіз і був директором Північно-Східної залізниці, якою руду доставляли до ливарень. Його громадська діяльність була безпрецедентною, особливо після того, як Г’ю одружився з Флоренс Оліфф. Він будував школи й відкривав бібліотеки, зводив каплиці й житло для робітників, організував центр відпочинку для постійного й тимчасового персоналу маєтку Раунтон-Ґрандж, оплачував сімейний відпочинок заслужених працівників своїх підприємств. Він збудував знаменитий Транспортер-Бридж — мостовий паром, який і сьогодні швидко й дешево переправляє робітників і туристів через річку Тіз. У 1906 році він став лордом-намісником Північного Йоркшира. Саме він як найвищий представник місцевої влади зустрічав королівських осіб та інших ВІП-персон, які відвідували відкриті всім вітрам йоркширські рівнини. Його тричі обирали мером Мідлсбро.

Забезпечуючи металом усю Імперію, родина Беллів вивела британську промисловість на глобальний рівень. Г’ю був майстерним оратором і виголошував переконливі промови про вільну торгівлю, яку палко підтримував, і про рух за самоуправління Ірландії, який так само палко не схвалював. У його опублікованих промовах відчутний темперамент і гумор, що підкоряли слухачів усіх верств суспільства. Ось, наприклад:

«Вільна торгівля, як прояв милосердя, дарує подвійну благодать — і тому, хто дає, і тому, хто бере. І особисто в мене не підніметься рука накласти на неї хоч якесь обмеження. Вільний ринок — це найкраща страховка від тиранії багатства. Мене до смерті лякає можливість накопичення величезних статків в одних руках... У нашій країні мільйони людей залежать від щотижневої платні, від роботи, якої може не стати наступного дня. Ось за кого я хвилююся, ось за кого в мене болить душа, а зовсім не за клас, до якого належу сам».

Г’ю Белл вітав появу нових профспілок, але водночас попереджав, що ідеї Карла Маркса можуть спрямувати соціалістів до революційного руху, який знищить британську промисловість і саме поняття вільної конкуренції.

Коли народилася Ґертруда, королева Вікторія правила вже тридцять років. Її підштовхувала одержимість принца Альберта замінити одіозне сибаритство Британії короля Ґеорґа на вікторіанську індустріалізацію й добропристойність. Британія, і зокрема Англія, була світовим технологічним лідером, що переконливо доводив павільйон на Всесвітній виставці 1851 року — зведений з чавуну і скла Кришталевий палац ототожнювався з самою Імперією. Частини британської армії перебували в усіх куточках світу, роблячи її чи не наймогутнішою військовою силою в історії; британський військовий флот панував у океанах, забезпечуючи мир і безперешкодну торгівлю між материками. Якщо інші імперії, Російська й Османська, перебували на стадії феодалізму, кріпацтва, суцільної корупції на всіх рівнях державного управління, то Британія, завдяки Вікторії й Альберту, принаймні демонструвала прихильність до поміркованості, філантропії та чесної торгівлі. У середині дев’ятнадцятого століття імперію вже розглядали не як інструмент комерційної експлуатації, а як структуру, що претендує бути взірцем чесного й доброзичливого управління. Комерційно агресивні, але соціально відповідальні Белли уособлювали цю нову тенденцію й були задоволені тим, що стали, як кажуть, «потрібними людьми у потрібному місці у потрібний час».