Джорджина Говелл - Королева пустелі

Ясна річ, були в неї й недруги. Белл відверто зневажала недалеких дружин британських офіцерів («Диявол би побрав усіх пустоголових жінок!» — якось вирвалось у неї); вона не пробачала жодному кривднику; могла викрити лиходія чи вбивцю, сидячи з ним за одним столом. На якомусь етапі своїх досліджень я навіть пристала до думки, що й загинула моя героїня від руки когось із них. Цю версію підтримують деякі інші дослідники й щонайменше один з нинішніх членів Британської Ради. Наче відчуваючи постійну загрозу, навіть у родинному маєтку в Йоркширі Ґертруда спала з пістолетом під подушкою. Вона й ночувала не у власній спальні, а в літньому будиночку в саду. Може, це була спроба захистити своїх близьких? Безперечно, були ті, хто бажав їй смерті. Та на мою думку, факти — хоч їх і небагато — не вказують на вбивство. Просто Ґертруда, жадібна до нових знань, завжди безстрашно кидалась у невідоме. Її смерть стала для неї лише останньою ризикованою експедицією [1] Ідеться про смерть Ґертруди Белл, яку вважають самогубством, бо вона померла від передозування снодійним (прим. пер.). .

Ґертруда мріяла про заміжжя і власну родину, але щоразу на шляху до здійснення її мрій ставала нова трагедія. І все таки жінка мала велику любов. І не в останню чергу любов тієї великої родини, якій вона зрештою присвятила своє життя — любов народу Аравії. Він її не забув. Нещодавно ім’я та роботи Ґертруди Белл знову включили до національної програми шкільної освіти в Іраку. Лоуренс дав поштовх Великому арабському повстанню; Ґертруда вказала арабам шлях до побудови нації. Вона діяла натиском і лестощами, була керівником і розробником і нарешті здобула арабам надто часто обіцяний і ледь не зраджений приз — незалежність. Ґертруда йшла до мети, долаючи всі перепони, тимчасом як Лоуренс мучився сумнівами, вагався й зрештою відійшов від справ. У відчайдушній спробі втекти від суперечностей, що роздирали його душу, Лоуренс вступив до лав британських Військово-повітряних сил під вигаданим ім’ям, де продовжив службу у скромному офіцерському чині.

А Ґертруда Белл виявляла дивовижну непохитність. Під час Першої світової війни вона стала взірцем для своїх розумних, проте нерішучих колег з каїрського розвідувального бюро; спільно з арабами спрямувала недосвідчену британську адміністрацію Месопотамії до успішного майбутнього, вигідного як британській, так і арабській стороні. Вона відбила спроби колоніального начальства звільнити її; не дозволила Черчиллю припинити британську присутність в Іраку; билася до останнього, коли європейські махінатори від політики ледь не звели нанівець усі її досягнення; і нарешті, відчайдушно розігравши свою останню карту, втримала короля Фейсала від катастрофічних рішень «в ім’я арабської верховності».

Ця непохитна жінка заснувала в Багдаді публічну бібліотеку та Музей історії Іраку (його центральному корпусу в 1930 році було присвоєне ім’я Ґертруди Белл), де досі зберігаються артефакти країни, що утворилася в період зародження перших цивілізацій. Майбутнє сучасного Іраку туманне, проте один факт лишається незаперечним. По своїй смерті у 1926 році Ґертруда Белл залишила в Іраку ефективний уряд, що не лише декларував вірність ідеалам миру і рівноправ’я, а й успішно функціонував без суцільної корупції, яка раніше була неписаним законом. Сьогодні, коли слова «імперія» й «колоніалізм» звучать як лайка, Британія навряд чи може соромитися своєї ролі у становленні іракської державності, адже саме тоді арабському народові була дарована так давно обіцяна незалежність. І я не можу не погодитись із оксфордською подругою Ґертруди Белл, яка писала: «Вона [Ґертруда] була найвидатнішою жінкою нашого часу й, напевно, однією з найвидатніших жінок усіх часів» [2] «Вона (Ґертруда) була найвидатнішою жінкою нашого часу...» — Джанет Е. Кортні, «Оксфордська портретна галерея». .