Федерико Андахази - Конкістадор

Справжньою бідою стало те, що на англійський престол зійшов Генріх Третій, і це спричинилося до підписання Паризької угоди. Новий тлатоані відмовився від усіх володінь своїх нормандських пращурів, тож таким чином Нормандію та Анжу було втрачено.

Едуард, наступник Генріха Третього, вирішив змінити цю, на його думку, прикру обставину. Він почав створювати непереможну армію і дбав про збагачення Англії, вважаючи, що саме ці дві обставини допоможуть йому закріпити своє становище на материку. Едуард з новими силами пішов у похід проти Франції. Однак раптово довелося зупинити війну з Францією, бо інше вороже Англії королівство — Шотландія — перейшло у наступ, унаслідок чого було вбито спадкоємця Едуарда, Едуарда Другого.

Війни між Англією та Францією не вщухали понад сто років, але Кетцу цікавили не лише політичні та історичні обставини, він переймався військовою тактикою та стратегією його майбутніх супротивників. Європейські дикуни виявилися надзвичайно жорстокими вояками. Наприклад, Едуард перейняв криваві методи свого супротивника: заповнював незахищені села військами й одне за одним захоплював їх. Потому карав усе чоловіче населення, не минаючи дітей, підлітків та старих, після чого грабував та підпалював сільські хати. А васали, безпека котрих залежала від Філіппа Французького, розуміли, що їхній тла-тоані не дбає про них. Чужинці захоплювали землі Філіппа, та ще і його власні піддані не вірили більше у могутність свого державця. Зелені луки, уздовж яких зараз подорожував Кетца, колись по черзі випалювали свої і чужі. Кетца дізнався, що захисна тактика французів була, можливо, навіть кривавішою за англійську: щоб завадити англійцям довго перебувати в селах, вони самі підпалювали посіви, комори із зерном, ліси, лишаючи військо, що наступало, без джерела їжі, тож англійці починали потерпати від голоду та хвороб. Армія мешиків має бути напоготові до такого способу ведення бою. На думку Кетци, воїни Теночтитлана мали одну беззаперечну перевагу. Нестача возів та коней мала й позитивний бік: мешики добре переживали злигодні похідного життя. Якщо вони пішки спроможні здиратися на гори, переходити пустелю, не маючи коліс, використовувати для просування вперед річки, то коли вони осідлають коней, їх годі буде зупинити. А європейські армії — ніщо без своєї кавалерії.

Кетца старанно занотовував усі свої спостереження й оповідки інших, у яких ішлося про війни між цими дикими народами, адже саме на основі цих нотаток він збирався створити стратегію майбутньої конкісти. Поміж іншого, Кетца зазначив, що союзників треба шукати серед народів, які так чи інак пригнічені якоюсь імперією, а з іншого боку — серед касиків, які завжди ладні зрадити свого короля.

Мешики, заохочені першою успішною військовою операцією по захопленню палацу касика Аїлуїкатль Ікпак Тламанакаллі, були впевнені, що на армію Теночтитлана обов’язково чекають перемоги. Насправді ця купка вояків могла б легко захопити й увесь Марсель, якби вони мали таке за мету.

Пишаючись своїм подвигом, мешики поїхали дивитися друге велике французьке місто, престол самого Царя Христа, місце, де мешкає верховний жрець усього християнського світу. Вони прибули до воріт Авіньйона.

Мешики у супроводі дипломатів дісталися річки Рони, й тоді на лівому березі, на тлі спадистого пагорба, перед очима постали бані цього міста. Авіньйон був власністю верховного жерця — чи то пак Папи, як звали тубільці свого головного теопішки. Хоч як дивувався Кетца, та один з теопішки, Климент VI, викупив це місто в імператриці сусіднього королівства Сицилія. Кетца дізнався, що у місті мешкали почергово шість пап, а ще двійко, мабуть через необачність, мешкали в Авіньйоні вже навіть після того, як папський престол повернувся у місто Рим, свою історичну резиденцію. Достоту як решта міст, які вони відвідали, висадившись у Севільї, це місто було оперезане мурами. Над баштами височіла будівля, яка висотою переважала решту споруд: високі кам’яні стіни, укріплені башти, бані, що здіймалися у небо, оглядові розколини та бійниці перетворили його на неприступну фортецю. Нечисленному мешикському війську пояснили, що то і є папський палац. Утім, наразі всі ці укріплення були даремними, адже відколи верховний теопішки повернувся до Рима, ця фортеця перетворилася на простору комору, де зберігалися фрукти та овочі для постачання місцевого ринку.