Федерико Андахази - Конкістадор

Мешики вільно просувались уздовж широкої пристані, але, щойно вони замірились кинути якорі, три місцеві кораблі під конвоєм провели їх аж до хвилеріза. Кетца та Маоні на своїх кораблях красномовними жестами дякували за такий прийом. На одному з кораблів спалахнуло жерло аркебузи, а слідом пролунало кілька спалахів та хлопків. Капітан мешиків спершу гадав, що то вітальний салют, як в Уельві, але коли одне з ядер влучило у палубу каравели, частково зламавши огорожу, Кетца збагнув, що так гостей не стрічають. Маоні чекав команд капітана, готовий у будь-яку мить дати відсіч. Але Кетца вирішив, що завбачливіше буде зберігати спокій і пояснити тубільцям, що мешики прибули без жодних лихих намірів. Один з кораблів наблизився, і його капітан наказовим тоном заговорив невідомою мовою, сповненою воркітливих звуків, які ніби вимовлялися гортанню, а не язиком. Керманич мешиків не знав, що відповісти, адже, відверто кажучи, не зрозумів жодного слова. Він спромігся лише пробурмотіти на те якесь кастильське вітання. А ось Кейко, приголомшивши увесь екіпаж, заговорила з капітаном тією ж незбагненною мовою. Кетца зрозумів, що, попри молодість, його майбутня дружина пережила набагато більше, ніж будь-яка її однолітка.

Членів експедиції змусили залишити зброю на борту, висадили на землю і провели у понуру будівлю неподалік порту. Пояснення, які давала Кейко, були для тубільців непереконливими. Почали допит: капітан прагнув дізнатися, звідки вони сюди втрапили і яким чином дістали іспанську каравелу. Він, певно, гадав, що каравелу взяли на абордаж, команду повбивали, а цінний вантаж присвоїли. Тубілець голосно розреготався, коли Кейко переказала слова юнака про те, що вони пливуть з Іспанії, а озброєну каравелу з усім вантажем і зброєю йому подарувала Ізабелла Кастильська, королева, власного персоною. Цих слів стало на те, щоб капітан негайно скомандував конфіскувати обидва судна. А ще, гадаючи, що дівчину викрали, він звільнив Кейко від ватаги цих диких піратів, яких наказав негайно кинути за ґрати.

Кетца, обігнувши півсвіту, вислизнувши з пазурів таїнів та канібів, уникнувши нещасть, голоду та жертовних вогнищ в ім’я Царя Христа, тепер на власні очі бачив, як зазнає краху його експедиція.

Неспроможний нічого змінити, він лише споглядав, як загін тубільців веде Кейко геть.

Мрії Кетци та його команди було розтрощено об мури сирої, холодної, смердючої в’язниці. Місцеві дикуни виявилися зовсім негостинними й не бажали вірити твердженням чужинців, буцімто вони прибули з Kитаю. Капітан мешиків змусив своїх людей заприсягтися, що вони ніколи й за жодних обставин, навіть у катівні, не викажуть свого справжнього походження. Краще хай їх тут вважають піратами, ніж дізнаються про те, хто вони насправді й звідки припливли. Мешики мали за краще померти, але не зізнаватися тубільцям, що на тому боці океану є інший світ. Можливо, перед початком мандрівки ніхто з команди не був спроможний дотримати такої присяги, але тепер, здійснивши свій великий подвиг, ці люди змінилися. Вони впевнились у тому, що епопея — то не лише особливі пісні, які наспівують старці. Вони власноруч додали до книги історії, можливо, найславетнішу сторінку з часу, відколи було створено Теночтитлан. Оці мешики — бандити, засланці, убивці, оці уастеки — переможені, поневолені, зневірені — обернулися на героїв.

Маоні запропонував Кетці — байдуже, двічі не вмирати — розробити план повстання та втечі. Уастек доводив капітанові, що коли вони спроможні борознити океани й долати будь-які поневіряння у мандрах, а отже справжні воїни, то зуміють всипати перцю своїм тюремникам. Мешики прожили більшу частину життя у ще понурішій в’язниці, а уастеки вже багато років почувалися полоненими на власній землі. Тож жоден з команди не був приголомшеним чи тим більш морально зламаним, опинившись у майже природних для них обставинах. Відверто кажучи, кожен з них мав досвід повстання, сутичок та втечі. На це Кетца відповів, що за інших обставин уже давно наказав би повстати, але Кейко зараз у заручниках у туземців, тож за найменшої спроби втечі ці люди використають її як засіб впливу під час ведення переговорів. І тоді, після довгого мовчання, найстарший з мешиків сказав те, про що міркували всі: вони розуміють, які почуття має капітан до дівчини із Сипанго, але вона не є частиною команди. І Кетца як командувач ескадри не має права зраджувати їх через жінку. Він не має права узалежнювати найвищі інтереси Теночтитлана від власних уподобань. Старий сказав, що боги не пробачать Кетці такого егоїзму, якщо він задля добра дівчини знехтує наказами свого тлатоані. Юнак слухав суворого мешика, низько схиливши голову. Коли його підлеглий доказав, Кетца скочив на ноги. Таким лютим свого капітана ще ніколи не бачили: він схопив старого за горлянку так сильно, що навіть підняв його над землею. А щоб ніхто не засумнівався, що він досі є капітаном і не терпітиме нехтування своїх наказів, Кетца звернувся до всієї команди, по черзі зазираючи в очі кожному. Вени на його шиї були здуті. Син Тепека сказав, що визволення Кейко — то не любовна примха, а військова потреба. Нагадавши, що тим, що зараз вони знають, який насправді вигляд має Земля, вони завдячують картам, намальованим рукою Кейко. Дівчинка із Сипанго має вижити, і то не одержимість закоханого, а справа державної ваги: можливо, вона одна краще за всіх знає шлях на Далекий Схід, і саме вона тримає у своїх руках ключі від легендарних земель Ацтлану, прадавньої батьківщини усіх народів долини Анауак.