Добряче пригостившись у молодої, захмелілі парубки забажали повернення до нареченого разом з молодою жоною. Мати Євдокії Клавдія пригорнула до себе доньку, і сльози рясно бризнули з материних очей, а батько Каленик, тупцював навколо них, не знаючи, кого втішати. Бояри Грицька підкотили поближче до молодої діжку і крутилися побіля Євдокії, яка стояла в обіймах матері, наполягаючи на знятті весільного вінця та розплітанні коси. Добросерді жіночки покрикували на метушливих бояр, примовляючи при цьому: «Та хай же вона хоч побіля матері натішиться, дайте хоч сльозам відлитися. Хай ще упивається батьківськими подихами, у жіноцтво дитина йде!..»
Але вже і Євдокіїні дружки накрили діжку кожухом та почали приспівувати, готуючись розплітати косу. То там, то тут було чути суперечки — одні хотіли ще милуватись молодою, а інші вже почали ділити коровай та наполягати на одяганні очіпка. [3] Очіпок — святковий головний убір.
Нарешті дружки, взявши за плечі Євдокію, підвели її до діжки та завели пісню, а молода слухняно схилила голову та оплакувала свою долю. Спочатку чулися притихлі голоси — спів про долю невістки, а коли зняли весільний вінець, дівчата заспівали на весь голос:
Чи я в лузі не калина була,
Чи я в лузі не червона була?
Взяли ж мене поламали
І в пучечки пов’язали —
Така доля моя!
Гірка доля моя!
Чи я в полі не травиця була,
Чи я в полі не зелена росла?
Взяли ж мене покосили
І на сіно посушили —
Така доля моя!
Гірка доля моя!
Чи я в батька не дитина була,
Чи я в батька не кохана була?
Взяли ж мене заміж дали
І світ мені зав’язали —
Така доля моя!
Гірка доля моя!
Розплели косу, і приданка Євдокії, взявши з піднесеного барильця трішки меду, розтерла його в долонях і злегка провела по розпущеному волоссю молодої, аби завжди солодкою та любою була для чоловіка. Старша дружка Векла почала одягати жіночий очіпок, а молода, стусонувши головою, зірвала його. До неї підскочили дружки та взялися умовляти одягнути очіпок і зробити поступ у жіноцтво, але і вдруге Євдокія зірвала його. А коли втретє Векла одягала очіпок, умовляючи та голублячи молоду, Євдокія скорилася, випрямила голову і дозволила зібрати волосся в жмут.
Мати Євдокії знову заголосила за своєю донькою, і, співчуваючи їй, заголосили сердобольні бабці та молодиці. Та вже плач не допоміг, молода вирушала в дім свого судженого Грицька. Під веселі пісні дівчат та парубків, калатання бубна та гру музик Євдокію повели за ворота до Грицькового воза, а позаду дружки несли торби з приданим, а брати тягли чималу скриню. Весільний гурт з боку Євдокії вихваляв молоду та багатий посаг, що вантажили на воза. Побіля воза вже гордовито гарцював на своєму Янголі Грицько, а Андрій вичікував на вірному Орлику, доки молода всядеться на воза. Брати підняли Грицькову жону і посадили поряд з багатим посагом. Візник підстьобнув коня і повіз молоду до обійстя Підлужних. У дворищі Троянів здійнявся жалібний ґвалт, а вірні дружки, обступивши віз, проводжали свою подружку до її судженого. За возом йшли ще ті, хто бажав почастуватися на весіллі в Підлужних, а дехто з молодших витанцьовував на козацький лад з присадками та різними вихилясами. Щасливий Грицько раз у раз поглядав на свою Євдокію, а якщо хтось із молодиків підступався близько до воза, завзято покрикував:
— Не кушпельте побіля молодої, гультяї!
Ярема відтісняв захмелілих гуляк, щоб тупцювалися подалі від Грицькового «скарбу».
Під’їхали до воріт двору Підлужних, і Грицько, віддавши повід Янгола Миколці, взяв з воза на руки кохану Євдокію і поніс її під схвальні вигуки бояр. Хтось кинув Грицькові під ноги куль із запаленою соломою, і він, переступивши оте диво, вніс молоду до дворища. Тут його з хлібиною чекала Тетяна Підлужна. Молоді вклонились їй, поцілували хліб і, відламавши по шматочку, пригостили одне одного. Захмелілі гості кинулися вітати Грицька та Євдокію. Весільні подарунки складали у короб, який заздалегідь приготував Андрій. Коваль Петро з Варварою пригощали оковитою гостей, що підходили з подарунками, наливаючи у чарки з чималої сулії.
Угомонившись, гості повсідалися до столу — частуватися, намовляючи при цьому слова про гарне подружнє життя в майбутньому. Молоді підіймалися, кланялись добродіям і припрошували частуватися далі. Весільний день закінчувався, і Даринка з матір’ю Тетяною готували ліжко для молодят у хатині, а всі Підлужні мають ночувати у дворищі. Цьому дуже раділа дітвора і допомагала Андрію з Яремою застилати — кому в клуні, а кому і під зорями на дашку над прив’язом коней. Гості з настанням сутінок виходили з двору. Тетяна провела молодих до їхнього ложа у світлиці, встеленого польовими травами та квітами. На стінах також висіли букетики з різнотрав’я, тож так звабливо пахло чебрецем, м’ятою та деревієм… Молоді повинні були спати головою до півночі, і коли Євдокія покрила ліжник квітчастим покривалом та дістала зі свого посагу подушки з вишивками на наволоках, Даринка обійняла її, і всі тихцем полишили молодих наодинці зі скороминущими чарами медової весільної ночі.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу