Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

Тигра Тигрою, але головне – Лютий. Від одного погляду холодіє всередині. Пасе. Скрізь пасе. Помилки чекає. Звідки такий ідейний узявся? Скільки тягнув строк, а таких не зустрічав. Молодий, гарячий, мов жеребець необ’їжджений. Не терло життя. Не ламало боки. Хоче чистесеньким залишитися. Знав, ні монетою, ні камінцем не візьмеш.

І тут, і на волі ідейні заважають тим, хто вміє і хоче по-справжньому жити, хто здатен із нічого взяти свою частку. Заважає. Ой, як заважає! Треба підкинути цю думку підполковникові, натякнути, що ідейний будь-кого закладе. Посіє підозру, підмогориче – прощупає Кроксфорда. Дивись – і дасть мовчазне добро. Лише б погодився, а з капітаном швидко поквитається. Відвалить Цирку і камінців, і монет – тільки б заглянути в зеленкуваті люті очі в ту мить, коли відточене, як бритва, жало проб’є гадючий насос у грудях. Тільки де? Як підпасти? Посадити капітана на перо – не зека пришити. Та ще пес! Не псина – пантера, хоча й не доводилося чорну кішку зустрічати… Від замисленого Проф зіпрів. Навіть уявити важко, як піде вгору авторитет у зоні й на волі, коли підколе суку Лютого.

«Во-оля», – не раз крадькома шепотів Проф заповітне слово. Не лише туга викликала тяжке зітхання. Як і в зоні, на свободі щось змінюється. З’ясувати, що й до чого не встиг, та й не зміг, але настає якесь інше невідоме життя. На останній пересилці обізнані люди розповідали, що в багатьох зонах враженята хвости підняли; дивись – через рік-другий і зовсім поламають Закон, доведеться не ішачити – «запрєтку» самому собі ставити та паркан із «колючкою» городити… Від такої думки стало лячно. Хоча, якщо по-справжньому поміркувати, воля – та ж зона: «колючка» на кордоні, «запрєтка», кулемети, собаки-«овчари». Лише замість лягашів червонопогонних – зелені, які колючку охороняють. А так усе однаковісінько. У кого сила, хто вміє мізкувати, той на волі й на зоні завжди буде зверху. Через це й не вірить, що скінчаться привілеї злодіїв. Доти землю топче враженя, доки є люди, котрі думають і вчиняють інакше, ніж влада, – злодійський світ завжди буде зверху. Хто добровільно відмовиться від привілеїв? Таких нетям, як Тигра, треба ще відшукати. Можна сказати, шара сама в руки пливе, а він нарівні з усіма ішаче, тріскає з одного казана баланду; «шісток» розігнав, а «жон» табірних посадив за спільний стіл і виховував. Мораль читав. Не повірив, коли Верблюд доповідав, доки сам не побачив.

Не міг зрозуміти Проф Булаха. Гаразд, «жонами» у штанях згидував. Не звик. Як і до «плану». Але пляшка, жрання і будь-яка пацаночка з жіночої зони для Пахана – так ведеться – про це кожен зек і найнайостанніший солдат охорони знає…

Увесь день розмова з Профом та Маестро непокоїла Макара. Триматися між двома берегами нелегко, але тепер скоро, зовсім скоро він попливе в житті іншою річкою. Своєю…

А до вечора обкорований кінчик сучка, мов хвіст побитої собаки, опустився униз. Усю ніч в’язень не заплющив очей і тремтів, немов від лихоманки; і хоча зранку, як і в попередні дні, світило сонце, Макар приготувався до втечі.

Час, як ніколи, в робочій зоні тягнувся повільно. Працюючи, майбутній втікач нетерпляче поглядав на чисте небо. Ближче до обіду несподівано для всіх з боку табору наближалися густим табуном обважнілі хмари. У тайзі ставало тихіше, похмуріше, а через годину-другу різко похолодало: осінь літнього дня по-справжньому в цьому році нагадала про себе. Макар трохи зачекав, але, як тільки перші важкі краплі вдарилися об землю, непомітно відійшов від бригади і сховався в густому проліску…

Наприкінці дня, коли робочі команди вишикували для повірки, не вистачало п’ятьох. Конвой поклав ув’язнених на землю та повідомив про НП у табір. Незабаром, розбризкуючи грязюку, на газику приїхали начальник і замполіт.

– Товаришу підполковнику, товаришу підполковнику, заєць інколи на початку робочого дня летить через просіку – бачимо, а сьогодні нісенітниця якась, – тримаючи руку біля козирка, виправдовувався начальник охорони.

– Заєць, заєць, – обірвав підполковник. – Що казати про зайців, коли ведмедів-амбалів упустили. Цирк, та й годі. Як інші не розбіглися?!!

– А, може, в робочій зоні де? Буває, заваляться під кущ і кемарять. Самі знаєте, народ полюбляє дурня клеїти…

– Зараз поклеїмо… Артистів – у табір. Охорону з робочої зони не знімати. Вільних від наряду людей і собак хутко сюди, – енергійно віддавав розпорядження підполковник, а коли, збуджено гудячи, колона ув’язнених після команди: «Крок ліворуч, крок праворуч вважається втечею. Кроком руш», – неквапливо рушила, додав: – Прожектори і машини сюди. А сучу трупу – бігом прогнати. Хай погріються жуки гнійні…