Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

Слідопит пройшов уперед, посміхнувся ще ширше й задоволено стукнув кулаком по долоні. Спрацювала примітивна заяча хитрість. Булах десь стрибнув подалі вбік, пустивши переслідувачів по раніше прокладеному сліду.

Макар розвернувся й пішов назад. Від пенька в улоговинці починалося й закінчувалося коло. Тут утікач удруге слідів не залишив, але після вододілу схил знову зберігав сліди двох чоловік і собаки. Макар-слідопит не квапився. Просувався крок за кроком навприсідки, а Макар-втікач, здавалося, квапився поруч із Булахом, підганяв, одночасно нахвалював товариша за витримку й кмітливість.

Схил крутішав. Відбитки танули. Десь тут утікач стрибнув убік, а ПОГОНЯ пішла по третьому колу. На сухому твердому ґрунті сліди міг відчути лише собака.

На покритій мохом ділянці знову з’явилися сліди вівчарки й солдатських чобіт. Погоня багато втратила часу, але зрештою розгадала хитрість, довірившись собачому чуттю. Макар же незабаром опинився біля пологого схилу, «читаючи» події місячної давнини. Неподалік кущів, уже на м’якому ґрунті пес заметушився, потім раптом потяг повідець із такою силою, що господар хряпнувся на чотири кінцівки, а вів-чарка зіп’ялася по-кінськи на задніх лапах.

Як і переслідувач, Макар розгублено затупцював. Якщо собака й він сам не помилилися, то втікач, спускаючись схилом, повинен залишити слід. Не міг же він перелетіти через кущ і стрибнути у воду?! До кущів відстань чимала – світовий рекордсмен спасує.

Натоптала ПОГОНЯ слідів побіля кущів, але пес тягнув до озера сильніше лише в одному місці. Незрозуміло… Дістатися до води тут не зміг би й звір.

Макар придивився до гілля. Павутина ціла. Переконався в цьому й господар собаки. Не стримався, провів рукою по гіллях, порвав майже невидиму нитку бабиного літа. Слідами ЛОВИТВИ Макар пробрався між двома кущами до озера. Вода полоскала нахилені гілки. Зробив кілька ковтків, умився. Розпашіле тіло обдало прохолодою.

За своє коротке життя Макар сам і з дідом «начитався» слідів. Траплялися й хитромудрі, але сьогоднішній випадок загнав би в глухий кут, мабуть, і старого. Упевнений, не було зворотного ходу. Спиною. Але людина не могла провалитися, випаруватися або злетіти?!

Макар піднявся на пагорб і, стоячи на твердому ґрунті, уявив себе втікачем. Порожньо в голові. Кожен знає, що збити переслідувача зі сліду найлегше по воді. Але де? як, не залишивши слідів, дістатися озера?! Хлопець знову обстежив неушкоджену зелень. І натрапив на дивний слід: здавалося, втікач увігнав у землю жердину для намету, але передумав, висмикнув із нахилом убік озера…

Слідопит-мисливець обстежив землю навколо незрозумілого відбитка. Не залишають такий при ходьбі чи бігу. Ніде й натяку на великий слід. Із боку пагорба ціла павутина біля прибережних кущів. Макар знову пробрався до озера, пройшов по воді й навпроти круглого відбитка на землі помітив обірвану павутину, немов по гіллях сковзнув важкий мішок. Знайшов на сучку й коротку «нитку» з бавовни…

Відшукуючи сліди, Макар забув про Профа. Подивився – стоїть до дерева приторочений. Вертався за бранцем і мізерними зеківськими пожитками, міркував, як сам учинив би, почувши за спиною ПОГОНЮ. Майже не сумнівався: йде по сліду Булаха. Лише не розумів: хто переслідував утікача? куди подівся Сивий?

Боявся Проф зазирнути в очі Амби, а запитати, що стривожило – і поготів. Обличчя біло-захололе, як тоді, біля багаття з варивом… Збиралися перекусити – і раптом метушиться, немов слід плутає від лягавих…

– Тут стояти, – наказав «конвоїр», не дивлячись на Профа.

В інтонації бранець відчув погрозу, немов стояв біля стінки. Під кулеметом.

Розширюючи кола, Макар віддалявся від останнього булахівського сліду, але Проф і не думав про втечу. Застиг стовпом, не наважуючись і присісти, хоча після дня в дорозі ноги гуділи та й спину ломило від заведених назад рук.

Знову оглянув слідопит берег озера й кущі, повернувся до останнього відбитка, потім відійшов назад, розбігся, застромив рогулю в землю, відштовхнувся, злетів вище кущів, завис на мить, висмикуючи рогулю, й приземлився на мох…

– Приду-у-ур-рок, – буркнув Проф, переконуючись, що Амба не при своєму розумі. Знав: із пришелепкуватими краще не мати справу. Тим паче зі зв’язаними руками.

– Оце так Бу-ула-ах, – знову нечутно шепотіли губи Макара. Не сумнівався: з жердиною можна подолати кущі.

Сліди ПОГОНІ відбилися в обидва боки озера, тому втікач виграв достатньо часу… Доки ПОГОНЯ не обстежить кожен кущ і високе зелене багно, від озера не піде. Зникли сумніви. Не самотній вовк крався за людьми, а навчений на людину звір разом із господарем намагалися дістати того, хто з останніх сил рвався на волю. Макар розмірковував, у який бік вигідніше бігти. Обійшовши нешироке довге озеро, звично приторочив бранця до дерева, а сам почав шукати слід.