Леся Бернакевич - Скелет у шафі

Вранці Світлана не могла з упевненістю сказати, чи склепила вона бодай на півгодинки очі? Але коли заспівало радіо гімн, а від неба відчепили останню зірку, мусила вставати. Бо треба було зацукрувати ягоди ожини. Однак руки не мали бажання братися до праці. І Світлана сновигала подвір’ям без усякої мети. В душі зріла надія: «А може, корова Рогачки якось вижила?» Кострище, воно, як і людина, має свій норов і буває дуже різним. Наприклад, благодатний Вогонь, який з’являється на Великдень у Єрусалимі і від якого самозаймаються свічки прочан, у перші 3-10 хвилин володіє дивовижними властивостями, не обпікає, ним богомольці вмиваються, водять по обличчю, волоссі, руках, взагалі, черпають пригорщами, зціляються (в одного прихожанина зарубцювалося спотворене зігниле вухо, коли його змастили цим Благодатним Вогнем!). Дикуни старовинного Дамараленду приводили до вогнища породіллю з новонародженим, аби відрекомендувати їх духам предків. Атланти, шумери та арії проводили з вогнем ритуали для того, щоб вигнати з помешкання нечисту силу, позбутися гіпнозу, зурочень, проклять, психотропних впливів, техногенних засобів, зомбування; і щоб він допоміг жити в гармонії між Небесним Царством та світом Тіней.

Про вогонь згадують, коли оспівують кохання, («Серце моє горить вогнем, любов до тебе я чую»); коли намагаються змалювати душевний стан людини («горить бажанням відповідати»); хвалу полум’ю вставили в уста дванадцятьом казковим місяцям, які співають: «Гори-гори ясно, щоби не погасло!»; і навіть новорічна розважальна телепередача має назву «Голубий вогник!» Але все це так відрізнялося від цього гуготіння, яке Світлана бачила минулої ночі і яке хотіла забути…

За грабиною зашелестіла трава, і Світлана вгледіла Зоню. Листоноша, яка досі ворушилася зі швидкістю колорадського жука на кущі картоплі, проявляла тепер дивовижну швидкість, її руки прошивали повітря, наче крила ластівки. Вона ногами діставала власної сідниці і аж вітер гудів за її тілогрійкою!

Ще ніколи листоноша не приходила так пізно, але сьогодні на це в неї була поважна причина: її на кожному кроці зупиняли ті, кому не пощастило побачити початок пожежі. Таким «нещасливцям» Цидулка мусила докладно розповідати, що саме змусило її вночі збудитись, чому вона вийшла з хати і яка картина відкрилася перед її очима.

Односельці не випитували, з якої біди стара жінка під покровом ночі вистромилась надвір. І так зрозуміло, що не на зорі вийшла вона поглядіти. Ось тоді поштарка й побачила, як горить хата сусідки. Далі потрібно було вислухати детальну розповідь, чому зайнялося Рогаччине помешкання: одні обертівці стверджували, що то, мабуть, розірвався газовий балон, а інші звинувачували сажу, яка загорілася самовільно. А взагалі, селом гуляв поголос, що винна поштарка. Бо вогонь, мовляв, спершу був кволим, доки Цидулка не відчинила дверей, наробила протягу, і тоді він почав шаленіти!

І якби стара карга не кинулася на допомогу Рогачці, то може б, хата досі на місці стояла!..

Але Світлані в цю хвилину так хотілося спілкування, як ласувати морозивом у двадцятиградусний мороз. Проте, студіюючи із Зонею правила сільського етикету, вона вже знала, що за звичаєм цього краю їй годиться запитати у гості: «Що в селі чувати?» Але побоюючись, що надмірною цікавістю, яка могла б здатися Зоні підозрілою, видасть себе, господиня промовчала. Зрештою, розпитувати Зоню про сільські новини сьогодні було б зайвим. Бо, либонь, від місії, яка їй випала – першою сповістити Крохмальській про пожежу, Цидулка збуджено галасувала, мов курка, яка збирається знести яйце. Її очі палахкотіли не менше, ніж хата Рогачки минулої ночі! Вона відчувала себе мало не архангелом Гавриїлом, який благовіствував Діві Марії непорочне зачаття! На її думку, Крохмальська єдина не знала про нещастя, яке сталося уночі, адже мешкає оддалік від села. Тож саме в Крохмальської мала намір остаточно відвести душу сільська листоноша.

– Ви нічого ще не знаєте? – розпочала поштарка свою трансляцію, рада з того, що Крохмальській справді нічого невідомо. – Сьогодні в селі таке сталося. Згоріла хата Рогачки!

Крохмальська відчула, що в цю хвилину їй вартує скорчити здивовану міну і вигукнути: «Що ви кажете!» Але вона не володіла даром акторки, боялась переграти і викликати до себе підозру неприродною поведінкою. То ж від страху бути викритою, промовчала. А листоноша вже вкотре за сьогоднішній ранок повторила, як дикторка радіо – оголошення: