Тетяна Тіховська - Паперова лялька

Зої також стало цікаво, що воно там скоїлося – і вона поза спинами увійшла до приміщення. В кабінеті дантиста на підлозі лежало два тіла. Один з них був Шмуля Рувельович – освічений, культурний, але мертвий. З перерізаною горлянкою. Другий мрець був Мишко. Зі скальпелем у серці. Що там вже між ними відбулося… Хто тепер скаже?

Зоя від переляку забула, чого приїхала. Вона позадкувала-позадкувала з лікарні і поспіхом повернулася до села. Про цю трагедію нікому нічого не розповіла. Але нишком зронила сльозу. За Мишком… Трошки він їй подобався, як правду казати.

Родовище, що там працювали Микола з Зоєю, було вже майже вичерпане. Тож Миколу перевели на більш перспективну ділянку – до Спаську. Там теж була копальня. Її було закладено ще минулого сторіччя, на день православного Спаса. І назва містечка звідтіля.

Зої вже трішки залишалося до наступних пологів – тож вона подумки раділа, що вони поїдуть в інше село і житимуть самі.

Кілька місяців вона посидить з обома дітьми, а там винаймуть якусь жінку за няньку – зарплатні б вистачило.

Микола поїхав перший, влаштувався. Їм надали хатку аж із двома кімнатами. Палац! Зоя вже планувала, де стоятиме одне дитяче ліжко, де друге…

Коли одного дня на порозі їх нової оселі з’явилися лантухи, валізи і вся численна Миколина рідня: свекор із свекрухою, Валя, Ніна, Сашко, Только… І Галя з Хамзою. Галя от-от мала народити.

Зоя з відчаю аж сторопіла. Ледь дочекавшись чоловіка з роботи, відтягнула його в другу кімнату і з пересердя мало не розридалася:

– Що це за новини?! Вони що – назавжди?!

– А що? Тобі ж легше буде – як народиш!

– А мене не треба було поспитати?

– А хіба ти не рада? Вони в листі писали мені щодо переїзду – я й погодився…

Микола аж ніяк не хитрував – він був певен, що ото жити разом має бути до вподоби і жінці.

У Зої геть зник настрій впорядковувати оселю. Та й важкувато було: якщо за першої вагітності вона майже до пологів ще легко ходила в поле за зразками, то за другої додалось стільки ваги, що Зоя ледь пересувалася. Припускали навіть, що буде двійня. У свекрухи народжувались декілька близнюків, тільки одразу помирали.

Трохи згодом Зоя народила сина – одного, зате справжнього велетня, більш як п’ять кілограмів вагою. Майже одночасно народила й Галя – дівчинку.

Галя й до того ані за холодну воду не бралася, а тепер в неї була відмовка: «В мене дитина». А що у Зої двоє дітей, і вона ще й працює – то якось забувалося.

Серед безрадісних буднів у Зої майнув щасливий просвіт: приїхав тато. Він нещодавно повернувся з відрядження в Угорщину. Там він накупляв силу силенну дитячих речей – Угорщина славилася дитячим трикотажем. Тато привіз величезну валізу, яку напхав тільки дитячими одежинками.

Коли він відчинив кришку, з Галі миттєво злетіла її звичайна дрімотна байдужість, і вона перша підбігла до валізи з радісними вигуками:

– Яка краса! Тут усім вистачить!

Зою трохи штрикнуло самолюбство: адже це до неї приїхав тато! І дарунки віз її дітям! Мала б спитати дозволу. Та Галя вже випатрала валізу і порозкладала речі на ліжко. Господи! Які ж вони були гарненькі: рожеві, блакитні, жовтенькі, біленькі… В цій обшарпаній кімнаті вони виглядали, як золоті самородки на купі шліху [31] Шліх – зернятка важких мінералів, одержувані після промивання водою розсипчастих чи подрібнених гірських порід. .

Зоя залишила Галю порсатися серед дарунків, а сама потягнула тата до кухні, аби спокійно погомоніти. Тато розповів, що Наташа одружилася і живе разом з ними. А Віталік поступив в політехнічний інститут. Він хотів, як і Зоя, навчатися на геолога, але факультет закрили: в такій кількості фахівці були не потрібні.

Зоя не стала жалітися татові на родичів. Він і сам був не сліпий, але вголос казав тільки про гарне: який відповідальний у Зої чоловік, який працьовитий, добрий; як опікується старенькими батьками.

Хоча батьки Миколи були значно молодші за тата. Тільки що життя їх не жалувало. А свекор ще й пив. Коли сіли снідати, запропонували самогону й гостю. Він, аби не образити різкою відмовою, сказав:

– Та я вже чаю попив…

Нічого більш кумедного в цій родині не чули: ото хіба причина відмовитися від чарки!

Тато поїхав, а на родину чекало горе: померла свекруха. Щось із кілька тижнів в неї наче болів живіт. А чи то був шлунок, що був підірваний ще з молодості, чи жіночі органи, що свекруха до смерті випалювала з них небажані вагітності – ніхто не знав. Вона й не жалілася ніколи. Полежить-полежить – та й підводиться поратися по господарству.