Тетяна Тіховська - Паперова лялька

З останньою жменею землі Зоя ухопилася за паркан. ЇЇ почало нудити. Микола подумав, то через смерть Альфи, і ладен був вбити себе. Але то давалась взнаки перша вагітність – Зоя була при надії.

Одна з «перемог» Жовтневої революції – втілення в життя ідеї жіночої рівноправності. Самих ідеологів нового типу радянської родини жбурляло від повного заперечення існування сім’ї до прискіпливого партійного контролю особистого життя кожного радянського індивідуума. В останню чергу держава опікувалася долею жінки – вона викликала цікавість тільки як постачальник дешевої робочої сили для виконання грандіозних проектів партії та інкубатор для поповнення рядів майбутніх будівельників комунізму. Тож, коли ідеї «вільної любові» не принесли бажаних результатів, молода держава почала законодавчо зміцнювати інститут сім’ї: реєструвати шлюб стало обов’язково, розлучатися – не бажано, а робити аборти – заборонено.

Аби жінка надовго не випадала з ладу, відпустка по пологам становила два місяці. І це ще багато! В колгоспах мати-породілля виходила на поле вже через два тижні. А маля з двомісячного віку потрапляло в ясла. І так з пуп’янка воно слухало не мамині казки, а ідейно відформатовані розповіді про героїв радянської епохи. Якщо дитину геть нема кому глядіти – віддавай до цілодобової групи або ж до інтернату. Держава виняньчить. Держава навчить. Держава знайде їй застосування. Це вже будьте певні.

З приходом до влади Хрущова хоча б почали відкривати якомога більше дитячих закладів. Та й легальні аборти поновили.

Зоя не мала з ким у родині порадитися щодо можливої вагітності: із свекрухою говорити про таке було ніяково, а Галя для неї не була авторитетом ані з якого питання. Тож Зоя пішла до Райки. Та вислухала підозри щодо вагітності, дещо поспитала і відповіла ствердно:

– Вагітна, безперечно. Що тобі, травички?

– Та ні… Буду народжувати.

– Тож тоді якомога швидше треба їхати в район, аби тебе поставили на облік. А то вкрадуть відпустку за пологами.

– Як то: «вкрадуть»?

– Вони мають надати тобі лікарняний по своїм розрахункам: 56 діб до пологів, 56 – після. Як там вони рахують – не знаю, але як перший раз запізно там з’явишся, можеш взагалі під час роботи народити. Тож не зволікай.

За тим, за сим Зоя таки не відразу потрапила в лікарню. Але це її не надто турбувало – до пологів ще треба було добутися, а зараз вона, крім одного випадку нудоти, ніяких особливих змін в собі й не відчувала.

Зоя на копальні робила геологом – за фахом. Її справою було знаходити місцини, що обіцяли товстий шар золотоносної породи. Тож вона вдягалася в робу, гумові чоботи – болотисті місця траплялися часто-густо – брала із собою полотняні мішечки для проб, карту і йшла вишукувати нові поклади золота. З нею відправлялися декілька чоловіків, що мали копати землю.

Попервах Зоя ніяковіла з чужими чоловіками: адже цілесенький день! І попоїсти треба, і таке інше… Але згодом звикла. Та й вони вважали, що Зоя – «свій-своїсінький» хлопець: Зоя була не пихата, не манірна, з почуттям гумору, а в камінцях тямила краще за багатьох чоловіків, що й виросли тут.

Тож потроху чоловіки вирішили, що Зою можна залучити до своїх справ. Серед них був один осілий засланий – Мишко. Він свого часу теж навчався в університеті. Через те, мабуть, його й обрали як парламентаря. Якось вони вже поверталися з пошуків, хлопці дещо випередили Зою, а Мишко наче ненавмисне опинився поряд.

– Я чув, ти з великого міста приїхала, зі столиці?

– Так, із Мінську. Гарне місто!

– А я з Новосибірську. Там залишилася дружина, син. Сумую…

– Так чому ж не повернешся?

– Залюбки б повернувся! Та тільки кому я там потрібен? Судимий, засланець. Ані шеляга за душею, ще й на роботу такого ніхто не візьме. Хоча, можливо, таки повернуся… Тільки не з пустою кишенею! – Помовчав. – А чому не питаєшся: яким чином?

– Яким чином?

– Так от… Ти скільки заробляєш?

– Начебто ти не знаєш.

– Не надто рясно… А як побільшити платню – не замислювалася?

– Пройде час, вислуга років, підвищення…

– І це скільки становитиме?.. Отож… А є можливість збагатитися швидше і значно більше… Тільки треба не всі зразки віддавати в контору – хто там знає, скільки ми їх наколупали!

Зоя мовчала, хоча почала здогадуватися, куди той хилить.

– Ти не переймайся – в справі ніякі не злодюжки. Ризику ніякого! Ми ж потроху, непомітно… Золото куплятиме Шмуля Рувельович. Культурна людина, освічена. Працює дантистом у районі…