Евгения Кононенко - Останнє бажання

Тому він збивався, і його жести, доведені до автоматизму протягом попередніх чергувань, не були такими чіткими. Ось ще треба перевірити, чи лежить у червоній папці з гербом папір із вироком на письмовому столі в кутку кімнати. Все на місці. Ім'я в тексті вироку несподівано збурило в єстві дисциплінованого виконавця цілий вир почуттів. Габріель Деус, він прочитав прізвище смертника, а, вірніше, як йому здалося, смертниці.

Знову жінка, подумав він, бо дивився трофейний фільм, де Габріель звали дівчину, і йому стало неприємно. Не тому неприємно, що вішати жінок страшніше, ніж чоловіків — вони вішають ворогів за вироком Країни Рад, і, якщо ворог — жінка, то їй дорога туди ж, куди й чоловікам. У Країні Рад жінки й чоловіки рівні перед законом. Габріель Деус! За одне таке ім'я таку варто вішати! Іноземна шпигунка! Тільки якої розвідки? Невже французької? От кляті французи! Засилають шпигунів до Країни Рад! А були на війні союзниками!

Івакові стало неприємно, що доведеться вішати жінку. Жінки до кімнати мінус тридцять один потрапляли рідко, але, коли потрапляли, з ними було втричі більше проблем, аніж із чоловіками. Кілька місяців тому тут була жінка. Її крики лунали в коридорі, і ні конвой, ні енергійний Сергій Харч не могли змусити її замовкнути. Вона упиралась, вона зривала тюремний одяг зі свого брудного тіла і кричала, кричала… Вона випручувалася з рук конвою, який був радий увіпхати її до кімнати мінус тридцять один, щоби з нею мучилися інші. І вони з Харчем чи не півгодини ловили злочинну особу, що ганяла по кімнаті мінус тридцять один, як шалена дика білка, яку колись іще підлітком Іван невідомо як упіймав в Кирилівському гаї й невідомо навіщо приніс до своєї хати в яру.

Сергій Харч нічого вдіяти не міг, лише кричав жінці, що вб'є її, зовсім недоречно, до речі… І тоді Іван Івак виявив ініціативу, упіймав смертницю, схопив її на руки, поніс до зашморгу, хутко увіпхав її туди, примудрившись однією рукою натягти на неї чохол. Жінка вмить замовкла і стала гирею на мотузці, принісши цим у камеру відчуття полегшення, втричі сильніше, ніж зазвичай. І тоді Харч розгублено сказав, що не читав вироку. Це неподобство! Все треба робити за інструкцією! А раптом перевірка!

І от до кімнати мінус тридцять один знову завели жінку з іноземними іменем, і він подумав: та то ж мужик, а не жінка! Середнього віку, середнього зросту, середньої статури, волосся і не біляве, й не чорняве, якесь таке русяве, попелясте. Пишна чуприна, без натяку на лисину, немолоді чоловіки здебільшого лисуваті, якщо не з великою лисиною, ледь прикритою залишками волосся. А тут густе волосся, коротко підстрижене ззаду і пишне над чолом. А в тої, попередньої, були довгі нечесані патли, він запам'ятав, які вони були на дотик, коли тяг її до зашморгу. Але не довжиною волосся вирізнялася людина на ім'я Габріель Деус від жінки, ім'я якої він забув, а тим, що була напрочуд спокійна і не поширювала навколо себе тих нестерпних хвиль переляку, які напливали крізь зачинені двері до кімнати мінус тридцять один, коли смертника ще тільки вели по коридору. Якщо це жінка, то схожа на чоловіка тим, що в штанях і тим, що дуже коротко підстрижена. Але ж яка в цієї людини насмішкувата посмішка і такі ж насмішкуваті вогники ув очах!

— Вже приготували? — кивнувши в бік труни, спитав Габріель Деус, здалося, таки чоловічим голосом. А може й низьким жіночим.

— Засуджений, поводьтеся згідно з інструкцією, — гавкнув на Габріель Деус Сергій Харч.

— Дорогенький, згідно з вашою ж інструкцією ви мені маєте дати помолитися, перш ніж… — засуджений кивнув на зашморг над п’єдесталом, характерно клацнувши язиком.

— У Країні Рад бога нема! — гавкнув Харч.

— У Країні Рад свобода совісті, молодий чоловіче! Я не вступаю до лав вашої партії, тож маю право вірити в Бога.

— Вашому праву не більше п'яти хвилин, засуджений!

— І саме ці п'ять хвилин я маю право помолитися своєму Богові! Колись прийде і ваш смертний час, чи не так? Чи в Країні Рад виконавців смертних вироків преміюють безсмертям?

На це питання Харч не знав, що рявкнути, то ж він схопив Габріеля Деуса під пахву і потяг до п'єдесталу, але людина на ймення Деус зуміла м'яко, але твердо звільнитися з рук виконавця і вказала на інструкцію під склом на стіні, що його Іван Івак завжди ретельно протирав, чекаючи на Сергія Харча з черговим засудженим, але ніколи не читав.

— Ось тут викладено правила поведінки в кімнаті мінус тридцять один як засуджених, так і виконавців вироку. Почитайте пункт три, параграф один, якщо не читали його раніше. Якщо ніхто з моїх попередників не скористався цим правилом і цим правом, то це не означає, що вони не чинні. Їх затвердив трибунал Країни Рад! Чи ви хочете, щоб буржуазна преса здійняла галас про порушення прав людини в Країні Рад?