Евгения Кононенко - Останнє бажання

Ой, тату! Тобі все, що не «Вип’єм за Родіну», то Beatles. Rolling Stones слухали, Queen слухали. І ще багато всього. Щодо звести в могилу ти перебільшуєш, але у тещі були батьки в селі з непоганим будинком. Нашою метою було фіктивно розлучити її з тестем і щоб вона прописалася в них, бо в іншому разі б за дурними радянськими законами, вона той дім не успадкувала б. А тестя — до його батьків. Ось іще цілий розділ до книги «Родина і тоталітаризм».

Сваха телефонувала Іванові, благала, щоби той приборкав сина або забрав молоде подружжя до себе. Мовляв, вона більше не може чути того «Єстердея». Іван сміявся, переводив розмову на жарт. Сваха жартувати не хотіла, а Іван мимоволі жалів її, бо знав характер сина. Батьки Марини виявилися напрочуд живучими і вмирати не хотіли. А Марина вперто не хотіла вагітніти, поки хата не буде вільною. То ж Іван Івак допоміг сватам утеплити добротний дачний будинок, де в застійний період уже дозволяли ставити пічки. І Валерій з Мариною нарешті зробили Павлика. По десяти роках після свого весілля, хіба можна так зволікати з першою дитиною? А Ірочка з Миколою справи не затягали, їхній Михась народився відразу після їхнього весілля. Між моїми дітьми різниця в десять років, а їхні діти — однолітки.

Двадцятиріччя від середини 60-х до середини 80-х, поки Люда не захворіла, було двадцятиріччям суцільних родинних застіль. Люба дуже полюбляла свою роль господині привітного дому. Іноді до них приходили свати зі Святошина. Сват був вередливий, не їв нічого з того, що готувала дружина. Але Любині наїдки поглинав, не чекаючи, щоби наклали йому в тарілку, підсуваючи до себе миску з вінегретом, призначену для всіх. Приходили Валерій з Мариною, і набирали їжу в каструльки з собою, і Люба пхала їм повні торби, як колись Вальтер Фальке з Ельзою пакували торби для Іванка з Марією в окупованому Києві. Бо ж Марина, як жінка майбутнього, принципово нічого не готувала, і Валерій підтримував її нехазяйновитість, намагаючись отримати послуги з хатнього господарства то від матері, то від тещі. Також до гостинної квартири в сірому будинку іноді приходив у гості брат Ілля з родиною. Іванові запам'яталося, як одного разу Ілля спитав брата:

— У тебе нема якоїсь дохідливої книги про Велику Вітчизняну?

То було дивне запитання з вуст Іллі. Він став добрим теслею, замість Івана. У нього були золоті руки, як, зрештою, і в їхнього батька. Ілля Івак, на відміну від Захара, все-таки вмів говорити і знав більше двох десятків слів. Але книжок він не читав і в домі не тримав. Хоч іноді висловлював якісь такі думки, які могли би прикрасити чиюсь книжку. Якщо, звісна річ, писати чесну книжку.

— Навіщо тобі? — спитав Іван.

— У школу до молодшого запросили. Розповісти про війну, щоб виховувати молоде покоління.

— Ти ж був на війні живцем, то навіщо тобі книжки, написані тими, хто на війні не були?

— Я був на справжній війні. Якщо я почну про неї розповідати, то мені піонери не подарують квітів. Я тобі кажу: дай книжку про війну.

— То відмовся! Навіщо тобі казати неправду?

— А навіщо ти пишеш неправду? — спитав Іван.

— Я пишу не те щоби неправду, а дійсність у її історичному розвитку. А правда справді буває неоковирна. І недоречна. Ми ж не пишемо про те, як ходили в туалет! — в Івана чомусь вигулькнула цитата з Василя Правди.

— А обісцяним сидіти в окопі — це тобі як? — несподівано гучно закричав Ілля, аж люстра захиталась, — а вийти посцяти з окопу, то підстрелять, і не німці, а свої!

Іван пішов до кабінету пошукати радянську книгу про війну для Івана.

В їхню квартиру в сірому домі приходила й Галина Івак разом із Лесиком. Це було дивовижно, але мати водила Лесика до музичної школи, і віддала його до загальноосвітньої з поглибленим вивченням англійської, де влаштувалася технічкою. І домовлялася з учительками про добрі оцінки, щоб заохотити хлопця, який без того вчився пристойно. І всіляко дбала про його культурний розвиток, водила його по театрах, щоправда, сама завжди куняла на спектаклях в опері чи в українській драмі. І Лесик вступив до університету на денне відділення та успішно закінчив його. Ілля так і лишився із сімома класами, а Іван вимучив українську філологію на заочному, коли ще працював в органах. Мати дуже пишалася своїм молодшеньким, і не давала йому одружитися, мовляв, він усім зобов'язаний їй, яка народила його за таких тяжких умов і сама піднімала його без батька, який загинув на війні.