Томас Кініллі - Список Шиндлера

Посеред одного бараку була кухня, де варили суп із ріпою і пекли хліб. Пфефферберґ, повертаючись із нужника, виявив, що кухнею керує сержант Війська Польського, якого він знав ще від початку війни. Знайомець дав Польдекові хліба і дозволив поспати біля печі. А інші мусили спати в тому-таки людському ланцюжку.

Щодня вони мовчки стояли струнко на Аппельпляці й зберігали тишу десять годин. Ввечері, однак, після роздачі рідкого супу, їм дозволялося погуляти навколо бараку, поговорити. Свисток о дев’ятій вечора був сигналом іти до бараку і там у химерній позі лаштуватися на ночівлю.

На другий день офіцер СС прийшов на Аппельпляц шукати службовця, який укладав список Шиндлера. Схоже, документ не прислали з Плашува. Тремтячи в грубій в’язничній робі, Ґольдберґ був приведений до кабінету. Йому наказали надрукувати список із пам’яті. Наприкінці дня він ще не скінчив роботу і, повернувшись до бараку, був оточений людьми, які благали, щоб він записав і їх. Тут, у цих холодних сутінках, список ще манив і болісно вабив, хоч поки єдине, що отримали записані в нього, — це переїзд до Ґрьосс-Розену. Пемпер та інші, насуваючись на Ґольдберґа, вимагали, щоб він вніс до списку Александра Біберштейна. То був брат першого, оптимістичного голови юденрату Марека Біберштейна. Раніше на тому тижні Ґольдберґ помилково сказав Александрові, що він є у списку. Але коли вже всі посідали до вагонів лікар виявив, що він не в групі Шиндлера. Навіть у такому місці, як Ґрьосс-Розен, Мєтек Пемпер достатньо був певний свого майбутнього, щоб погрожувати Ґольдберґові повоєнним судом, якщо той не впише Біберштейна.

І ось на третій день вісімсот людей оновленого списку були відокремлені; їх повели на дезінсекцію і знову в душ; у них була змога кілька годин посидіти біля бараків, поговорити, як селяни на призьбі, — а тоді їх знову повели на станцію. Отримавши по маленькій пайці хліба, вони полізли до вагонів для худоби. Здається, ніхто з вартових, які їх туди заганяли, не знав, куди ці люди їдуть. Вони присіли на підлозі відповідно до наказу. Їхні думки були зосереджені на Центральній Європі, вони весь час прикидали, як іде сонце, визначаючи напрямок за проблисками світла у маленьких вентиляціях під дахом вагонів, закритих дротяною сіткою. Олека Роснера підняли, він визирнув крізь вентиляцію і повідомив, що бачить гори й ліси. Спеціалісти з географії казали, що поїзд їде в основному на південний схід. Це вказувало на Чехію, але ніхто не хотів промовляти цього вголос.

Ця поїздка на тисячу миль тривала майже два дні. Коли двері відчинилися, був ранній ранок другого дня. То було депо Цвіттау. Пасажири вийшли, і їх повели ще сонним містом, яке немовби застигло в кінці тридцятих. Навіть графіті на стінах: «Не пустимо євреїв до Брюннліца!» — здавалося їм якимсь чудним, довоєнним. Вони жили в такому світі, де в них намагалися забрати право дихати. І міщани Цвіттау виглядали майже милими диваками, відмовляючи їм усього-на-всього в місці.

У п’яти чи шести кілометрах серед пагорбів вони пройшли залізничну станцію і досягли промислового селища Брюннліц. Попереду в ранковому промінні видніла масивна прибудова фабрики Гоффманів, перетворена на табір праці Брюннліц, з вишками, огорожею з дротом, а за брамою — фабрика і гуртожитки для в’язнів.

Вони увійшли у браму — і з двору вийшов Оскар у тірольському капелюсі.

Новий табір, як і «Емалію», Оскар побудував власним коштом. За бюрократичною теорією, усі табори мали будуватися за рахунок господаря. Вважалося, що будь-який промисловець отримує достатній стимул у вигляді дешевої праці в’язнів, щоб витратити якісь невеликі гроші на дріт і дерево. По суті ж німецькі промисловці-фаворити, такі як Крупп і Фарбен, будували свої табори з матеріалів, наданих підприємствами СС, і руками численних працівників, яких їм також було надано. Оскар фаворитом не був, і йому нічого не дали. Він зміг добути кілька вагонів есесівського цементу в Боша за тією ціною, котру той назвав зниженою ціною чорного ринку. З того самого джерела він добув три тонни бензину і мазуту для використання на виробництві й для розвезення продукції. Трохи дроту для загорож він привіз із «Емалії».

Але від нього вимагалося поставити навколо голих приміщень прибудови Гоффманів електрифіковану огорожу, зробити нужники, бараки для варти з розрахунку на сотню есесівців, додати есесівські кабінети, шпиталь і кухні.

На додачу до цих витрат, штурмбанфюрер Гассебрьок уже заїжджав до нього з Ґрьосс-Розену на інспекцію і поїхав назад із коньяком, порцеляною і тим, що Оскар називав «ваговим чаєм». Гассебрьок також забрав із собою внесок за інспекцію і обов’язковий збір на «зимову допомогу», котрий здавався до Секції D; чек не видавався.