Томас Кініллі - Список Шиндлера

Були у списку і брати Бейські — Урі та Моше, офіційно схарактеризовані як налаштувальник машин і кресляр. Урі розумівся на зброї, а Моше мав хист підробляти документи. Список формувався за таких туманних обставин, що неможливо сказати, чи саме за ці таланти брати були в нього внесені.

Йозеф Бау, галантний жених, у якийсь момент теж до списку потрапив, сам того не знаючи. Ґольдберґу було зручно не розголошувати, хто туди записаний. З огляду на його вдачу, Бау, коли б ходив до Ґольдберґа, просив би одночасно і за себе, і за матір, і за дружину. Але він уже надто пізно зрозуміє, що до списку на Брюннліц внесено лише його.

Ну а Штерна пан директор записав одразу. Штерн був єдиним отцем-сповідником Оскара, його думка для директора дуже важила. З першого жовтня жодного єврейського в’язня не випускали з Плашува — ні на кабельний завод, ні будь-куди ще. Водночас довірені особи польської тюрми запровадили охорону бараків, щоб єврейські в’язні припинили вимінювати хліб у поляків. Ціна на нелегальний хліб підскочила настільки, що її вже важко було визначити в злотих. Колись можна було виміняти хлібину за запасну куртку, а двісті п’ятдесят грамів — за чисту спідню сорочку. А тепер, як і в Ґольдберґа, хліб був вартий діамантів.

Протягом першого тижня жовтня Оскар і Банкєр для чогось приїхали до Плашува і, як завжди, пішли до Штерна в бауляйтунґ. Кабінет Штерна був далі коридором за кабінетом відсутнього Амона. З ним можна тепер було говорити вільніше, ніж будь-коли до того. Штерн розповів Шиндлеру про підвищення ціни на житній хліб. Оскар розвернувся до Банкєра і неголосно сказав:

— Подбайте, щоб Вайхерт отримав п’ятдесят тисяч злотих.

Доктор Міхаель Вайхерт був головою колишньої єврейської комунальної Самопомочі, яку тепер перейменували на Бюро допомоги євреям. Йому і його установі було дозволено існувати задля годиться, а ще — з огляду на потужні зв’язки Вайхерта з німецьким Червоним Хрестом. Хоча багато польських євреїв у таборах дивилися на нього зі зрозумілою підозрою, і через ці підозри він потрапить під суд після війни — його виправдають, — Вайхерт був саме тією людиною, яка може швидко знайти хліба на п’ятдесят тисяч злотих і доправити його у Плашув.

Розмова між Штерном і Оскаром тривала далі. Ті п’ятдесят тисяч злотих були лише побіжним моментом у їхній бесіді про непевні часи і про те, як Амонові сидиться в Бреслау. Того ж тижня хліб із чорного ринку пронесуть до табору під вантажами тканини, вугілля, металобрухту. І протягом дня ціна впаде до звичайного рівня.

Такий приємний приклад злагоджених дій Оскара і Штерна був далеко не останнім.

Щонайменше одна людина на «Емалії», яку Ґольдберґ викреслив заради місця для інших — родичів, сіоністів, спеціалістів, або тих, хто йому заплатив, — буде звинувачувати в цьому Оскара.

У 1963 році до Товариства Мартіна Бубера прийде гідний співчуття лист з Нью-Йорка від колишнього в’язня «Емалії». Оскар нам на фабриці обіцяв порятунок, було сказано в тому листі. А за це люди своєю працею його збагатили. Але дехто потім опинився поза тим списком. Той чоловік власну відсутність у списку вважав особистою зрадою і з люттю людини, яка мусила пройти через пекло за чужу брехню, винуватив Оскара в усьому, що сталося потім: Ґрьосс-Розен, страшна скеля у Маутгаузені, звідки скидали в’язнів, і, нарешті, марш смерті, яким закінчилася війна.

Хоч як дивно, але лист, що аж палає від гніву, найвиразніше показує, що життя того, хто потрапив до списку, було стерпне, а життя поза ним узагалі не піддавалося жодному опису. Але, напевне, несправедливо звинувачувати Оскара у Ґольдберґових фокусах з іменами. Табірна влада в угарі останніх днів була здатна підписати який завгодно список від Ґольдберґа, якщо він не надто перевищував ту кількість у тисячу сто людей, яких обіцяли Оскарові. Оскар у той час не міг контролювати Ґольдберґа. Він цілими днями говорив із бюрократами, цілими вечорами задобрював їх.

Наприклад, дозвіл на перевезення своїх машин «Hilo» і металевих пресів він мав отримати у старих друзів із контори генерала Шиндлера: дехто з них гальмував документи, знаходив дрібні проблеми, які могли завадити ідеї Шиндлера врятувати своїх тисячу сто людей.

Один із цих людей з Інспекції порушив таку проблему: зброярські машини Оскару було надано для роботи на закупівельний відділ інспекції в Берліні, і дозвіл на них дав їхній ліцензувальний відділ, спеціально для роботи в Польщі. А жодну з цих установ не повідомлено про переїзд до Моравії. Необхідно це зробити. А дозволу можна чекати за місяць. Стільки часу Оскар не мав. До кінця жовтня Плашув спорожніє, усіх перевезуть до Ґрьосс-Розену чи Аушвіцу. Кінець кінцем усе, як завжди, вирішили подарунки.