Алай - Коли курява спаде

Батько наказав установити на полі казан і зварити чай, а коли він буде готовий, додати в нього побільше масла й такої рідкісної тоді солі [46] В тибетській традиції цзамба — ячмінне борошно, яче масло й сіль додаються у налитий в чашку заварений чай. Відомо п'ять сортів чаю, що постачався з Китаю, найпоширеніший і найдешевший — так званий шінгг’я чи дерев’яний чай, спресований у цеглинки з гілочок після підрізки чайного куща з рідким додаванням листків. .

— Нехай п’ють — це додасть їм сил, — пояснив він.

Раптом перед нашими кіньми з вереском пробігли дві дівчини — їхні груди пурхали перед ними, мов голубки. Кілька чоловіків, які побігли навздогін за ними, хотіли стати перед нами на коліна, однак старший брат махнув батогом і сказав:

— Не потрібно церемонитись, швидше наздоганяйте їх!

Як тільки сівба завершилась, люди, сонячне проміння й земля відразу ж зробились лінивими. День за днем знехотя зеленіла й вода в річці та трава на горах.

Усі хотіли дізнатися, що виросте з зерен, які залишив уповноважений Хуан.

Родина туси, яка зазвичай розкошувала без діла, тепер раптом почала приділяти багато уваги сільськогосподарським справам. Щодня наша родина на чолі довгої вервечки служниць, конюхів, прислуги, управителя та чергових старост із різних поселень, які приїздили виконувати розпорядження туси, ходила з оглядом аж у далекі поля. Таким чином, мак іще не виріс, а вже потужно приваблював до себе людей якоюсь безмежно чарівною силою. Я безліч разів нахилявся, задираючи зад, і підкопував верхній шар землі, щоб подивитись, як насіння випускатиме паростки. У такий час ніхто не називав мене дурнем. Адже люди, в яких із головою все гаразд, у душі доволі допитливі, однак мусять приховувати це. Тому зробити таке міг тільки я. А коли я викопував зернину із землі, вони поспіхом вихоплювали її в мене з рук, не припиняючи дивуватись, як таке маленьке зернятко могло дати таке міцне й дебеле стебло. І от одного дня міцні паростки нарешті пробились із-під землі. Відразу ж вони розкрились у пару товстих листків, чим дуже були схожі на ніжні долоньки немовляти.

Два чи три місяці минули дуже швидко.

Тоді мак розцвів. Величезні червоні квітки надали блиску й величі землям туси Мерці. Ми всі були зачаровані цими рослинами, що вперше з’явились на нашій землі. Квітки маку такі чарівні! Однак мати сказала, що в неї болить голова й заліпила обидві свої скроні пластинками часнику. У нас часник — це ефективні ліки: піджарений, він допомагає зупинити пронос, а в сирому вигляді, порізаний пластинками й наліплений на скроню, дає гарний результат проти головного болю. Дружина туси звикла показувати людям, що вона страждає, тож з приводу або суму за батьківщиною, або головного болю поширювала неприємний гострий запах, що окутував її з голови до ніг.

Коли настало чарівне літо, уся родина — й господарі, й прислуга — у піднесенні зібрались у похід. А вона заклеїла усе чоло пластинками часнику, так що воно в неї виявилось у білу цяточку, й самотньо стала на вежі за ламаними перилами. Конюхи, служниці, навіть кат, весело пішли наперед і незабаром з-за високої стіни замку долинув їхній веселий сміх. Побачивши, що ніхто не звертає на неї уваги, мати покликала з вежі, ніби простогнала:

— Покличте Дролму, нехай повернеться і залишиться зі мною!

Однак я прокричав:

— Дролмо, сідай до мене на коня й підтримай мене!

Санг'є Дролма подивилась на туси.

— Коли панич кличе тебе сідати на коня, значить сідай, — сказав їй батько.

Дролма, за тілом якої тягнувся запашний аромат, сіла на коня й міцно обійняла мене ззаду. У морі вогняно-червоних квіток маку я закинув голову і зіперся на її розкішні груди. Як же ж полум’яніло поле маками! І як пахло кіньми! Моє бажання жінки невпинно зростало. Чарівна служниця притислася до мене ззаду своїм розкішним тілом, і її вологий та гарячий подих дражнив мене, викликаючи непереборне бажання. Мені здавалося, що маки, якими були вкриті гори навколо, мов пожежею, розгорілись у моєму серці.

Здалеку із заростей квітів із галасом з'явилась група дівчат. Старший брат уже підняв віжки, щоб повернути коня на інший путівець, однак батько зупинив його:

— Це вже поселення Дада, його староста неодмінно вийде зустріти нас.

Тоді старший брат зняв рушницю й вистрелив у птаха, що саме кружляв над нами в небі. Звук пострілу розсипався по розлогій річковій долині й зник у далечині. Небо над головою було безмежно блакитним, тільки декілька білих хмаринок ліниво зависли на деревах з боку гір. Брат із піднятою рушницею в момент пострілу був надзвичайно красивим. Зробивши один постріл, він уже не міг стриматись, і ще не стихло відлуння першого, як уже пролунав наступний постріл. На землі одна за одною підстрибували вистріляні гільзи, поблискуючи в сонячному промінні.