Алай - Коли курява спаде

— Ти ж чому не йдеш співати? Може, думаєш навчитися керувати державою?

— А не можна не виставляти мого сина на посміховисько? — холодно посміхнулась мати.

Сказавши так, вона повела мене до уповноваженого Хуана. Батько ж кинув нам услід, що не вірить, ніби з нами там обійдуться краще, ніж із ним. Але зовсім скоро ми повернулись і сказали йому, що уповноважений Хуан хоче його бачити. Батько злякався, адже побачив у материних очах вогники злості. Потім туси Мерці струснув рукавами і пішов до уповноваженого. Двоє солдатів перед сходами віддали йому честь. Він гмикнув їм у відповідь, вважаючи, що відповів на вітання. У кімнаті Хуан Чумінь сидів в урочистій позі, трохи прикривши очі, ніби занурений у споглядання якоїсь невидимої речі.

Випереджаючи туси, щоб він не заговорив, слуга приклав вертикально пальця до губів: «Шшш…»

Туси постояв трохи, звісивши руки, однак вирішив, що така поза занадто скромна й шаноблива, тож обурено всівся на килим.

Перед уповноваженим був листок паперу і туси Мерці здалося, що той листок злегка тремтів від подиху уповноваженого. Той нарешті відкрив очі і, ніби в нього вселився світлий дух, схопив пензля та блискавично написав на папері рядок ієрогліфів. Волосся на його скронях змочив піт. Він відкинув пензля, важко зітхнув і сам відкинувся на підстилку з леопардової шкіри. Ще значно згодом уповноважений Хуан нарешті знесилено посміхнувся до туси й сказав:

— У мене немає срібла, щоб подарувати тобі, тож дарую тобі цей напис.

І розгорнув на килимі той лист паперу, на якому ще не просохла туш, після чого продекламував:

Туси Мерці не розумівся на поезії, тим більше, що в цьому випадку вірш було написано мовою іншого народу, якої він не розумів. Однак він усе ж уклонився й подякував, а також відразу подумав про те, що цей напис потрібно повісити в цій же кімнаті, щоб усі наступні гості знали, що уряд, як і колишній імператор, підтримує родину Мерці. У кімнаті вже висіла дощечка з написом у чотири ієрогліфи, яку подарував нам особисто один із цинських імператорів. На ній було написано: «Виведем варварів на шлях цивілізації».

Зараз уповноважений Хуан сидів саме під тими великими ієрогліфами, що виблискували золотом на чорному тлі. Із курильниці поширювався сильний задушливий запах індійських ароматичних паличок.

Туси Мерці спитав:

— Як я можу віддячити уряду й вам особисто?

— Мені особисто від тебе нічого не потрібно, — відповів йому уповноважений Хуан, — а от уряд має до тебе невелике прохання.

Сказавши так, він наказав людині принести якусь торбинку. Слід відзначити, що уповноважений Хуан не тільки був худорлявим, але й мав довгі пальці на руках при коротких долонях. І от такою рукою він заліз у полотняну торбинку і витягнув звідти жменю сірих маленьких зернин. Батько не знав, що це за насіння. Тим часом уповноважений розтиснув кулак і насіння потекло, мов пісок, крізь його пальці назад у торбинку. Туси спитав, що то таке. Уповноважений Хуан спитав у свою чергу туси, чи достатньо вони збирають зерна на їжу з такої великої території. Коли мова зайшла про зерно, атмосфера відразу ж потеплішала. Батько сказав, що щороку в засіках залишається частина зерна й пріє.

— Я знаю, адже в твоєму замку скрізь стоїть цей запах.

Тут я зрозумів, що солодкуватий запах, який щороку на весні заповнює замок, це, на жаль, запах гнилого зерна.

— Срібла у вас так само багато, як і зерна? — питав далі уповноважений Хуан. — Так багато, що воно повільно псується у коморах і ні в кого про те не болить серце?

— Срібла не буває багато, і воно не псується.

— Ну тоді все дуже добре складається: нам не потрібно твоє срібло, а потрібно, щоб ви посіяли оце. Коли воно дозріє, ми купимо його за срібло. Достатньо буде засіяти ним ті землі, які ти щойно відібрав разом із тими кількома поселеннями.

— А що це таке? — нарешті додумався спитати туси.

— Це — опій [45] Про час появи плантацій опійного маку в Г’яронзі мало що відомо, але згідно з подіями в романі перші посіви припадають на початок 30-х рр. XX ст. за часів Чана Кайші (1887–1975), голови уряду Китайської республіки (1928–1949) на материковому Китаї. , який я так часто споживаю. Він дуже вартісний.

Туси Мерці зробив протяжний видих і з охотою погодився.

Уповноважений Хуан поїхав, сказавши батькові: