Алай - Коли курява спаде

А живий будда внизу тим часом з усієї сили стукав у ворота мідними кільцями, закріпленими на головах левів.

Кульгавий управитель декілька разів хотів передати слугам наказ відкрити ворота, однак щоразу мати зупиняла його. Вона запитала мене:

— Піти відкрити ворота?

— Нехай вони зачекають, — відповів я. — Навіщо так поспішати з тими, хто хоче випросити собі наше срібло?

Управитель, дівчина-служка, а також наші охоронці на це розсміялись. Тільки моя годувальниця не зробила цього. Я знав, що в неї в голові монахи не відділяються від святого Будди в монастирі.

— Ну й розумник наш панич! — сказала Дролма.

Мати кинула на служку прискіпливий погляд і та припинила розмови.

— Хіба ж можна так брутально поводитись із живим буддою? — вилаялась мати і, потягнувши свою довгу спідницю із сотнею складок, показно пішла вниз особисто відкривати двері живому будді.

Живий будда вклонився їй. Однак дружина туси, не відповідаючи на вітання, грайливо сказала:

— Я бачила, що жовту парасолю живого будди завіяло вітром у річку?

— О Небо, пані, це все через мою слабку ходу.

У долині здійнявся вітер і засвистів десь у височині.

Мати, так і не запросивши живого будду увійти до замку, сказала:

— Вітер здійнявся. Тож приходь завтра з музиками з монастиря зустрічати нашого гостя.

Живий будда навіть слова не міг вимовити від зворушення, тільки низько кланявся дружині туси. Однак, згідно з порядком, це було неправильно. Одягнутий в жовте та червінькове чернече вбрання, він уже не належав собі, а був представником численних святих будд на цій землі. Та він, мабуть, про все це забув.

Уранці з бастіону прозвучали два гарматні постріли і я прокинувся, після чого сам одягнувся. Годувальниця, дуже заклопотана, принесла горщик, однак із мене нічого не виходило, оскільки за вчорашній день мій живіт випорожнився повністю.

У молитовній залі гудів барабан, а над замком піднімались клуби запашного диму. У дворі та на майданчику перед замком були прив’язані змоклі від поту коні — це до нас поспішили приїхати старости з різних поселень із своїми людьми та кіньми. І коли ми з матір’ю спустились униз, уся команда вирушила. Дружина туси їхала на білому коні в натовпі рудих коней. Вона була підперезана срібним поясом шириною з долоню, а на грудях обвішана прикрасами з перлин. Щойно заплетена її маленька кіска аж блищала. Я вдарив коня й поспішив наздогнати її. Мати до мене посміхнулась. Мій рудий кінь був справнішим і міцнішим за інших рудих коней, тож ішов бадьорим кроком. Щойно я порівнявся з матір’ю, як почулися схвальні відгуки на адресу наших двох верхових. І під ці схвальні відгуки ми поїхали з матір'ю вперед пліч-о-пліч по залитій сонячним світлом дорозі. Я думав, що вона не схоче їхати поряд із пришелепуватим хлопчиськом, однак — ні, вона, їдучи поряд із сином, розмахувала до радісного натовпу батогом із червоною китицею. У цей момент моє серце сповнилось безмежної любові до неї.

Коли я підняв вудила, швидкий кінь вирвався вперед.

Мені хотілося, подібно до всіх дітей, у яких не було із головою проблем, сказати:

— Я люблю тебе, ама!

Однак насправді я сказав до матері, яка щойно мене наздогнала:

— Дивись, ама, птах!

— Це — орел, дурнику! — відповіла мати. — Коли він так кинеться униз, то зможе вхопити зайця чи ягня!

І вона своєю вільною рукою зобразила лапу орла.

— Вони ще можуть хапати мертву рибу з річки.

— Вони ще можуть кинутись униз і впіймати отруйну змію!

Я знав, що під отруйною змією мати мала на увазі того бунтівного старосту і навіть туси Вангбо, який затявся бути нашим запеклим ворогом. Сказавши це, мати покликала старост разом їхати вперед. Я ж притримав коня й з'їхав з дороги. Тоді я побачив Сан'гє Дролму, яка в яскравому одязі йшла серед інших підлеглих. Сьогодні прислуга також прибралась, однак їхній одяг, як і їхні обличчя, ніколи не набували яскравих кольорів. Я відчував, що для Дролми це — приниження йти разом із ними.

Вона побачила, що мої очі сповнились скорботи.

Тоді вона підійшла до мене і я кинув їй у руки віжки. Таким чином великий кінь із високо поставленою головою і хлопець високого походження, з головою якого, втім, не все було в порядку, відділили її від натовпу людей позаду, які могли тільки покладати надії на майбутнє. Таким чином дружина туси і її войовнича свита помчали за гірський перевал і зникли з очей. Перед нами розстилалась залита сонячним промінням долина, угорі виднівся золотий ліс, а внизу виблискувала зайчиками річка. Кожне поселення було оточене полем пухнастої смарагдової озимої пшениці. Щоразу, коли ми проминали одне таке поселення, наша команда збільшувалась і, поступово зміцнюючись, звивалась позаду мене, оскільки ніхто не хотів обганяти свого господаря й виїжджати наперед. Щоразу, коли я обертався, я бачив кремезних чоловіків, які чемно знімали капелюхи, і красивих дівчат, які прибирали радісного вигляду. Тож як чудово бути туси — королем на маленькому клаптику землі. Якби батько не набув мене по п’яні, у ту мить у мене б виникла думка вбити батька.