Алай - Коли курява спаде

Ми ж перебували під обіднім сонцем, ще й трохи східніше. Це місце мало ключове значення. Мешкаючи тут, ми більше підтримували зв'язки з китайським імператором, що сидів на сході, ніж із нашим релігійним лідером далай-ламою [30] Події в романі відбуваються за часів перебування при владі Тхубтен Г’єцхо (1876–1933), Далай-лами XIII, та Тенцзін Г’єцхо (1935), Далай-лами XIV, який у 2011 відмовися від світської влади, що перейшла до голови уряду в екзилі (калону-тріпа). . Географічний чинник визначив наші політичні зв’язки.

Бачите, ми змогли так довго проіснувати лише тому, що правильно визначили своє положення. А от наш запеклий ворог туси Вангбо тільки те й робив, що їздив до Лхаси запалювати ароматичні палички перед статуями Будди, хоча розумні люди серед його підлеглих радили йому їздити також і в китайські землі. Однак він запитав: хто більший — Вангбо чи Китай? Забувши при цьому, що його вірчу грамоту з печаткою його предки привезли також із Пекіну. Правда, в одній книзі написано, що наш чорноголовий тибетський народ [31] За міфами про появу першого тибетського правителя він визначається як повелитель усіх чорноголових (тиб. бу нак — людина з чорною головою). спустився на ці шляхетні й дивовижні землі з неба по мотузці з овечої вовни, тож туси Вангбо мав підстави вірити: якщо люди спустились із неба, значить такі речі, як вірчі грамоти, срібло й зброя також могли впасти з неба, із блакитної блискавки.

Мати сказала мені:

— Приїхали люди, які провчать туси Вангбо, завтра ми їх зустрінемо. Вони приїхали з моєї батьківщини. О Небо, чи зможу я ще говорити китайською, коли з ними зустрінусь? О Небо, Небо! Синку, послухай, чи я говорю правильно?

Я ляснув себе по чолі, думаючи: О Небо, звідки я можу знати, чи це китайська, чи ні? Однак вона вже почала щось белькотіти сама до себе. Через певний час вона з радістю сказала:

— О Матінко Ґуаньїнь [32] Жіночий персонаж китайської міфології, що сходить до образу Авалокіте-швари, бодхісатви Милосердя в буддійському пантеоні; покровителька жінок, шанована усіма конфесіями Китаю. я не забула, не забула!

Потім по її обличчю потекли сльози. У той день вона ще міцно схопила мене за голову обома руками і, невпинно розхитуючи її, сказала:

— Я повинна навчити тебе говорити китайською. О Небо, ти вже такий великий! Як це я забула, що потрібно навчати тебе говорити китайською?

Однак я до цього зовсім не відчував інтересу, тож знову розчарував її в момент піднесення, дурнувато сказавши:

— Дивись, до нас іде жовта парасоля лами [33] На знак високого статусу особи над нею розкривали жовту парасолю. !

Наша родина давала пожертви двом групам ченців — тим, що жили в молитовні у замку, й тим, що були в найближчому монастирі Міньчжулінг. І от тепер живий будда [34] Проявленням якості будди або стану просвітленості в світі людей вважається перевтіленець — тулку ( тиб .) — калька санскритського нірманакая. Тулку, або живий будда може вважатися перевтіленням персонажу пантеону, як-от далай-лама — перевтілення Авалокітешвари, бодхісатви Милосердя або духовного лідера — вчителя, який постійно перевтілюється для виконання духовної праці. Тулку як явище властиве усім релігійним школам Тибету, як буддійським — гелук, каг’ю, сак’я, н’їнгма, так і релігії бон. Цікер з того монастиря зі своїм служкою поспішали до нас, дізнавшись про те, що завтра має відбутись велика й урочиста церемонія. Монастир був розташований на протилежному березі річки. Коли вони підійшли до дерев'яного мосту, налетів раптовий вітер і вивернув жовту парасолю в руках у монаха-служки, а його самого потягнув у річку. Коли ж він вибрався з води й увесь мокрий став на мосту, дружина туси пирснула сміхом. І ви б послухали, яким молодим був той сміх! Коли ж вони почали підніматись високими кам’яними сходами до замку, мати раптом наказала зачинити браму.

Останнім часом монастир був не в ладу з туси.

Причиною цього було те, що після смерті мого дідуся, живий будда Цікер розпалився й розпустив думку про те, що найліпше, аби місце туси успадкував мій дядько, молодший брат батька. Однак згодом саме мій батько став туси Мерці. Відтак монастирю, природно, довелось замовчати. Батько посів місце туси згідно зі звичайним порядком спадкоємства і після цього почав розбудовувати молитовну залу вдома та запрошувати відомих монахів з інших місць, а нахабний монастир зовсім не брав до уваги.

Мати з усіма людьми стояла на терасі критої галереї замку, обличчям на схід, і чекала на вісті звідти.